Фермер урятував від безробіття 15 односельчан

Коня Олександру Бутенку подарував дід його дружини

Не сподіваючись на сторонню підтримку, фермер Олександр Бутенко взявся за утримання коров’ячої ферми, від якої відмовився агрохолдинг

Рідко в якому селі тепер можна зустріти череду корів. Літні селяни вже не в змозі тримати худобу, а молодь не хоче морочитися. Унаслідок щороку поголів’я країни скорочується на 3-3,5%, і нині на фермах і в приватних господарствах нараховується лише 2,15 млн корів, тоді як на початку 1990-х було вдвічі більше. Тож така ферма, як в Олександра Бутенка, скоріше, виняток, ніж правило.

Агроном за фахом, він працював у великій аграрній компанії на Житомирщині. Та коли одружився й обзавівся дітьми, чоловік із молодою родиною перебрався до свого рідного села Добраничівка, що в Яготинському районі на Київщині. У селі чотирьом малим дітям жити краще.

Доярка сплачує кредити із зарплати

Олександр Бутенко заснував фермерське господарство «Родолад», отримав в оренду 70 га із земель запасу та резервного фонду. Саме тоді агрохолдинг, який засіває район соняшником та кукурудзою, збирався закрити молочну ферму. Селяни вмовили Олександра Олександровича взяти ферму на себе, зберегти підприємство. Агрохолдинг віддав йому лише ферму. Годувати корови доводиться із власної землі.

– Якби холдинг закрив ферму, дояркам, трактористам і фуражирам була б одна дорога – на біржу, – каже доярка Ольга Мольчиць. – Мені не було б де доробити до пенсії, а я ж 19 років віддала фермі. Із 20-річним стажем доярці можна йти на пенсію в 50 років. Зарплата в нас хороша, не кожен у місті стільки заробляє. Улітку були великі надої, ми отримували до 5500 гривень, узимку – 3500. Мені без роботи – ніяк. Я кредитів набрала, щоб двох дочок заміж видати. Зараз, дякувати Саничу, можу їх виплачувати. На нашій фермі зберегли робочі місця для 15 людей.

Тисячі гектарів в Яготинському районі обробляють агрохолдинги. А вигоди для сільської громади обмаль.

– Вони навідуються в село тричі – соняшник і кукурудзу посіяти, потім покропити їх хімікатами, а втретє – щоб зібрати врожай, – продовжує пані Ольга. – Як урожай вивозять, то аж асфальт під фурами репає. Сільський голова каже, що до тих бізнесменів не можна достукатися. Не то що наш фермер. Він селу допомагає.

Як усі, Ольга засаджує город картоплею. Цього року мусила сама вивозити її в столицю – за 120 км від села. Добірну бульбу збула оптом по 4 грн/кг. Раніше заготівельники з Криму та Донбасу самі об’їжджали села, скуповували городину. А цьогоріч жоден у село не навідався.

Раціон і моціон

Великий тваринницький комплекс, розрахований на 2 тисячі голів ВРХ, звели колись на околиці Добраничівки. Сьогодні задіяно лише один корівник, де ФГ «Родолад» й утримує півтори сотні корів, телиць і телят. Ольга Мольчиць показує господарство. Рекордсменка з кличкою Казка – величезна біла корова з поодинокими чорними плямками (прямо як у собак далматинської породи!) щодня дає 35 л на день.

– Моя годувальниця, – пестить Ольга свою улюбленицю.
– Якби було де вирощувати більше кормів, інші корови теж вийшли б у рекордсменки, – говорить Олександр Олександрович. – Технологію відгодівлі забезпечуємо лише на 20 процентів – через нестачу земель ні силосу, ні сінажу не заготовлюємо. Ті 70 гектарів, які нам дісталися чотири роки тому, стояли в бур’янах, чагарниках, побиті ямами. Ми добряче попріли, поки привели землю в порядок. Улітку переводимо корів на безприв’язне утримання. Корова на свіжому повітрі рухається, тому краще почувається і дає більші надої. Тільні корови в нас і взимку надворі, для їхнього здоров’я так краще. У негоду вони ховаються в хліви, а в сонячний день, навіть у морози, їх не заженеш у приміщення.

Сіножаті на болоті

Пашею – люцерною, житом, суданською травою – фермер засіяв 21 га. Багато трави, сіна заготовляє на болотах.

– Посіяв би кукурудзу на силос – так не вистачає землі. Торік півтора місяці годували корови, чим доведеться. А ще треба силосну яму зробити або силосні рукави купити, але доходи від продажу молока цього не дозволяють, – каже господар.

На відновлення ферми в перший рік фермер витратив 400 тис. грн – усе, що отримав від продажу врожаю зернових. Купив міксер для кормів, екскаватор, доїльні апарати, клітки, суміші для телят.

Сто тисяч на громаду

Сільрада від фермера Бутенка отримує орендну плату за землю, податки з доходів працівників – загалом близько 100 тис. грн на рік. На зарплати фермер витрачає близько 600 тис. грн. За підсумками 2015 року, ферма знову не принесла прибутку. Добре, що збитки мінімальні.

– Задля збереження рентабельності можна було б урізати зарплати, але я на такий крок піти не можу, – каже господар. – А витрати на утримання ферми збільшуються. Наприклад, подорожчала електрика. Із електричним водонагрівачем щомісяця доводилося платити по 10 тисяч гривень. Аби заощадити, ми поставили буржуйку. Воду гріємо дровами. Виходить, що наша ферма – суто соціальний проект.

Молоко з ферми Бутенка має 4,2-4,6% жирності, йде першим сортом. Яготинський маслозавод купує його по 6,8 грн/л. Останнім часом заготівельні ціни ростуть, тож сподіваємося, що ферма Бутенка таки стане рентабельною.

П’ятеро піднімуть село

– Підняти можна будь-яке село, – переконаний Олександр Олександрович. – Достатньо зібрати людей, вислухати, чим хто хоче займатися. Трохи допомогти. У нашій Добраничівці живе три сотні люду. Відсотків 5 – молодь, яким потрібне робоче місце. Серед них лише душ п’ять-десять, хто хоче самостійно працювати на землі, стати фермерами. Більшість у селі – пенсіонери. Їм треба, щоб почистили дороги від снігу, заплатили за пай, щоб прийшли в хату побалакати, щоб води принесли. Та якщо ці п’ятеро богатирів готові взяти на себе ношу – нехай сільрада підтримає. Виділить їм із земель запасу по 100 гектарів, але з умовою, що кожен створить хоч би по три робочих місця. І на цих людях усе село зможе триматися. Хай держава не допомагає – але ж є громада, а гуртом будь-яку гору можна перевернути. Навколо кожного села вистачає земель, що простоюють без обробітку. Податки за їхнє користування ніхто не платить.

Сир і хатки для туристів

За розрахунками Олександра Бутенка, прибутковість ферми можна збільшити, якщо виробляти сир.

– Я їздив вивчати досвід сироварів Львівщини. Малі підприємства там роблять якісні сири й ковбаси, і навіть не встигають за попитом. Товар розкуповується скоріше, ніж його встигають виробити. Зварити сир нескладно, але щоб поставити бізнес на ноги, налагодити продаж – треба на півроку випасти із життя, – каже фермер. – Ще я хочу в нашому селі налагодити зелений туризм. Поставити дві-три глиняні хатки – під старовину, із піччю.
Але щоб були із вигодами. Городяни залюбки відпочиватимуть. Діти зможуть подивитися на живих корів, дізнатися, звідки молоко береться. Бо вже й для сільських дітей корови – дивовижа.

Фермер подумує про збільшення поголів’я на своїй молочній фермі, адже корівник, який займає його господарство, може вмістити до 200 голів.

– Два роки я оббивав пороги кабінетів. Вільна земля в районі є, а в оренду фермерам не дають. Дякувати Богу, знайшлися небайдужі до села люди в райдержадміністрації, облдержадміністрації і міністерстві. Допомагають оформити семирічну оренду 70 гектарів із земель запасу. Дуже надіюсь, що наступного року буде чим корови годувати. Посію кукурудзи чи соняшника, щоб якось перекрити збитки від тваринництва, – ділиться планами Олександр Олександрович.

Сергій ГРОМОВИЙ

ЦИФРА

35 л молока дає за добу корова Казка
1650 корів залишилося в 6 господарствах Яготинського району, на кожній працює в середньому по 40 людей

133,4 тис. голів великої рогатої худоби (з них корів - 67,5 тис.) залишилося на фермах та в приватних господарствах Київщини. В Яготинському районі - менше 3 тис. корів.

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.