Куча – бойова й кипуча

Учні кучанської школи виклали собою назву улюбленого села, щоб цей флешмоб зафіксував квадрокоптер

Ревізори побували в селі, де всі один за одного горою
Поки осінь плавно переходила в зиму, ми подалися до дев’ятого в нашій ревізії села – Куча Новоушицького району на Хмельниччині, аби перевірити, як про нього піклуються аграрії та держава.

Із в.о. старости Кучі – Раїсою Бакай – познайомилися на вулиці, коли вона особисто перевіряла, як виконуються роботи з проведення першої за історію села лінії вуличного освітлення. Привітавшись, Раїса Ростиславівна запросила до сільради. Чесно кажучи, ми сподівалися там погрітися, але не вийшло, бо будівля не опалюється. Довелося зігріватися чаєм зі сливовим варенням біля єдиного на три кімнати конвектора.

Пані Раїса родом із Рівненщини. До Кучі приїхала 36 років тому за чоловіком. Та дуже швидко вона стала для неї рідною. Відчуваючи це, люди двічі висловлювали жінці довіру й обирали її очільницею громади. Сама ж пані Раїса жартує, що на посаду потрапила завдяки гарному почерку.

Майже все, що є в селі, побудоване за радянських часів, коли колгоспом ім. Карла Маркса керував голова Василь Васильєв. Упродовж двадцяти років тут з’явилися нова школа, Будинок культури, бібліотека, багато житлових будинків, свиновідгодівельний комплекс на 7 тисяч голів, молочнотоварна ферма на 500 дійних корів, комбікормовий завод, цехи з виробництва борошна та крупів, своя пилорама. Словом, був колгосп-мільйонер.

Дякувати Богу, цей колгосп не спіткала доля 36 інших колгоспів району, він не був знищений. Селяни вчасно запросили до керівництва досвідченого господарника Анатолія Олійника. А з часом у сільгоппідриємства з’явився інвестор «Сварог-Дністер», проте пан Анатолій залишився директором.

В один «котел»

Куча – одне з 53 населених пунктів, які в рамках децентралізації ввійшли до Новоушицької селищної об’єднаної територіальної громади. Ми відразу вхопилися за цю тему. Захотіли дізнатися, чи на добро селу такі зміни? Чи задоволена новою посадою – в.о. старости – Раїса Бакай?

З’ясувалося, з пятьох людей, які працювали в сільраді, залишилися тільки її очільниця та діловод. Інші потрапили під скорочення.

– Зараз я виконую нотаріальні дії, приймаю жителів громади, опрацьовую всі їхні звернення, вхідну та вихідну документацію, відповідаю за благоустрій села та входжу до виконкому об’єднаної громади, – перераховує свої посадові обов’язки Раїса Ростиславівна. – Розпоряджатися коштами більше права не маю. Від старостату Кучі щороку чекатимуть хіба що пропозицій щодо програми соціально-економічного розвитку об’єднаної громади.

Поцікавилися бюджетом Кучі. 2015 року він становив 836 тис. грн. Яким був чи буде 2016 року, невідомо. Озвучувався лише запланований загальний бюджет об’єднаної громади – 63,9 млн грн. Як розподілялися кошти (ті ж податки), що пішли з Кучі в спільний «котел», селянам не звітували.

Ще ми дізналися, що 2006 року Куча стала першим селом в Україні, яке самотужки організувало проведення газогону до 300 дворів. Кожен двір тоді здав гроші. Згодом селяни скинулися на нову систему опалення в школі, яка здійснювалася за інвестиційним проектом і де участь громади була однією з умов. Тепер у школі тепло, а система опалення ще й заощаджує: вода в котлах нагрівається вночі за зниженим тарифом.

Недарма про Кучу кажуть: бойова й кипуча. Село, налаштоване на розвиток, 2016 року привабило шість сімей із дітьми, які придбали в Кучі будинки.

Відпустіть із уроку череду гнати

У кучанській загальноосвітній школі навчається 117 діток із трьох сіл, звідки їх підвозять власним шкільним автобусом. Однак мало дітей лише підвезти до навчального закладу. Там має не текти з даху, не дути з вікон, зручно сидіти. Усі ці питання можна було вирішити за рахунок участі в тендері міжнародного інвестиційного фонду. Якщо школа збирає 20% від загальної суми в 432 тис. гривень, фонд їм надає 80%.

– Ходили по селу й збирали кошти під підпис, – згадує директор школи Леся Панасюк. – Суттєво допоміг Анатолій Антонович Олійник. Знайшов у товаристві якісь старі бочки, продав їх. Так ми і виграли тендер. Нам замінили вікна, дах, у деякі класи придбали парти і стільці.

Біля школи – 2 га саду. Леся Василівна згадує про традицію, коли випускник, покидаючи школу, дарував їй саджанець. Є в тому саду і її деревце. Щороку сад дає чималий урожай, збирають його діти та вчителі. Частина йде на варення для їдальні, решту здають оптовикам. Виручені кошти використовують на поточні ремонти. Торік, приміром, придбали на них ринви.

Потім нам показали музей, де історія школи тісно переплелася з історією села. Перша згадка про Кучу – 1430 року. Тоді воно звалося «Кам’яна Круча». Поміж фотографій та інших паперових свідків минулих часів – старовинні предмети побуду, монети, одяг, посуд, які на довічне зберігання доручили музею місцеві жителі.

У школі діють гуртки: волейбольний, туристично-краєзнавчий, художній і бісероплетіння, проходять заняття з паперопластики.

– Привіт! А ти в якому класі? Як тебе звуть? – звернулися ми до дівчини, яка проходила повз.

– Аліна Степанівна. Я – вчителька англійської мови та зарубіжної літератури.
От тобі й маєш! Виявляється, за останні два роки сюди прийшли 5 нових вчителів. Аліна Московчук, керівник 11 класу – наймолодша, їй 20 років. Каже, що діти в селі інші. Вони щиріші, але водночас і доросліші. Буває, відпрошуються з уроку, щоб череду додому пригнати.

Так, а що в нас смачненького в їдальні? У меню суп, макарони з котлетою, салат, бутерброд із ковбасою і чай. Коштує 4,50 гривні.

«Це не Дід Мороз, а Олійник!»

Дитсадок «Пролісок» – навпроти школи. Проте ніякого дитячого гомону! Із 32 малюків, які мали би бути в наявності, виявлено лише чотири. Річ у тім, що в дитсадку та центрі з догляду за людьми похилого віку, який розташований у тій самій будівлі, триває ремонт. Його проводять за рахунок державної субсидії, яку надано об’єднаній громаді за сприяння народного депутата. Замінюють підлогу, старі рами, кладуть плитку.

– Перевстановити першу партію рам і закупити нові меблі нам допоміг благодійний фонд «Зміцнення громад». Сільрада придбала спорткомплекс, кухонну стінку, комп’ютер і провела інтернет, – розповідає Любов Венгрова, завідуюча дитсадком.

Окрім неї, з дітками працюють дві виховательки, дві нянечкі. Є кухар.

– Село в нас перспективне, – зауважує завідуюча. – По-перше, тому, що в нас працює товариство «Сварог-Дністер», люди забезпечені роботою. По-друге, тому, що село дружне. У нас добре налагоджена роботи між агрофірмою, школою, дитячим садочком, Будинком культури, ФАПом, сільською радою.

Найбільше дітки люблять, коли керівник «Сварог-Дністер» Анатолій Олійник перевдягається в Діда Мороза та приходить до них із подарунками. Проте вони його відразу впізнають і вигукують: «Це не Дід Мороз, це Олійник!»

Ми послухали дитячі віршики, зіграли з малими в іграшковий боулінг, залишили їм розмальовки про пригоди гусака-ревізора й поквапилися на інспекцію сільського спорту.

Прихильники ручного й ножного м’ячів

Незважаючи на дощ, на футбольному полі тренувалася молодь. Сільський ревізор приєднався до однієї з команд і в чесному поєдинку поковзався в багнюці.
Хлопці розповіли, що кожного року тут проводяться футбольні змагання за кубок «Сварогу». Торік участь узяли 18 команд, у тому числі й футбольна команда Кучі. Однак нас засмутило, що навколо футбольного поля брудно, і ми сказали про це хлопцям.

– Так, стадіон треба покосити і прибрати навколо, – погодилися вони, але на питання: чому цього не зробили вони самі? – відповіді не знайшли.

Куча – ще й село каратистів. Гуртком довгий час опікувався В’ячеслав Андроняк, аж поки не пішов в АТО. У багатьох кучанців є чорні пояси. Тренер зумів виростити 25 майстрів спорту з карате та 3 чемпіони світу. Проте такі заслуги державою оцінені не були: матеріальна підтримка не надана ні тренеру, ні його гуртку. Зараз в Кучі всім дуже не вистачає його уроків.

Чотири рази на тиждень молодь може відвідати волейбольний гурток, який діє в школі під керівництвом Вячеслава Панасюка. Що тренують їх добре, «Сільський ревізор» відчув у грі, програвши місцевим. Чого не вистачає в спортзалі, так це інвентаря, а точніше, м’ячів.

Під крилом інвестора

Познайомитися з директором «Сварог-Дністер» Анатолієм Олійником нам допоміг дощ. Бо коли він іде, в аграрія є час перевести дух.

Анатолій Антонович виріс у родині колгоспників. Тато був бригадиром рільничої бригади, мама – ланковою. Директор зі знанням справи розповів нам, як тяжко працювали люди в колгоспі в 1970 роках. Жінка мала в день обробити 6 га цукрових цуряків.

Виявилося, ми приїхали майже на знаменну для Олійника дату: 18 років тому 18 листопада його обрали головою колгоспу ім. Карла Маркса. Чоловік каже, що, коли його запросили на таку посаду в чуже село, він два тижні не спав – усе розмірковував. Та все ж таки погодився. 2002 року колгосп став товариством ім. Карла Маркса. А 2006 року пан Анатолій зрозумів, що без інвестора не вижити. Шукали рік. Тут були і прибалтійці, і австрійці. Аж поки доля не звела з головою правління «Свагор Вест Груп»Андрієм Гордійчуком. Чоловіки поспілкувалися, і товариство разом із 1900 га землі влилося в корпорацію. За рік люди мали стабільну зарплату, пайовики – своєчасну орендну плату. Згодом земельний банк почали розширювати за рахунок земель сусідніх сіл.

– Якщо корпорація приєднує до себе село, то повністю несе відповідальність не тільки за землю, на якій працює, але й за тих людей, які в ньому живуть, – відгукується про політику корпорації Анатолій Антонович. – Підтримують школи, заклади культури, церкву. Зараз у «Сварог-Дністер» працює 105 місцевих жителів.

Директор стверджує, що був і є першим противником децентралізації. Були проти на зборах і селяни. Та все одно Кучу приєднали. Село сьогодні, завдяки «Сварог Вест Груп», дає до бюджету 1,5 мільйона на рік. Ці гроші могли би йти на потреби жителів Кучі, однак ідуть, приміром, на Хребтіїв, де немає жодного робочого місця. Корпорація платить 100 грн із гектара за соціальною угодою. У Кучі 1680 га паїв, виходить, місцевий бюджет міг би наповнюватися за цією статтею 168 тисячами гривень, а зараз вони потрапляють до Новоушицького об’єднаного бюджету й потім розподіляються поміж селами, де орендарі ніяких соціальних відрахувань не роблять. Дороги не ремонтують, людей не підтримують.

«Сварог» у селі налагодив роботу Першого національного аграрного кооперативу, який пропонує селянам програми з вирощування та закупівлі сільськогосподарських культур, молока, будівництва міні-птахоферм і пекарень. Кооператив ставить перед собою задачу довести прибуток кожного члену кооперативу до 5000-6000 гривень.

Об’єднує пісня, більярд і книга

Кучанським будинком культури опікується подружжя – Олександр та Ольга Лугові. Разом вони прожили понад 40 років і виростили 4 покоління ансамблів. У вокальну групу входять працівники школи, дитсадка, сільради, товариства «Сварог-Дністер». От уже, дійсно, об’єднує пісня.

– Я служив в авіації і прямо на крилі літака малював собі нотний стан і вчився музичній грамоті, – згадує Олександр Луговий.

До кінця служби він уже грав на гітарі в ансамблі. Після повернення став працювати директором осередку культури. Хлопці з ансамблю загітували молодого керівника вступити до культосвітнього училища, де він і зустрів Ольгу Іванівну. Подружжя почало свою роботу в старому клубі, де був один баян і старий ансамбль народних інструментів, який довелося списати.

Чотири роки тому дві кімнати Будинку культури стали здавати в оренду під магазини. Щороку мали з того по 10 тисяч гривень.

– Раніше ми ці гроші використовували на нагальні потреби. Та відколи пройшла децентралізація, вони йдуть у спільну казну. Нам так потрібні мікрофони, а купити їх тепер не можемо. Тож знову доведеться позичати в чужого ансамблю, – розповідає директор Будинку культури.

Будинок культури не опалюється. У розпорядженні один UFO. При цьому електроенергії виділяється не більше 300 кВт на місяць. А при ввімкненому обігрівачі ці 300 кВт витрачаються за 3 дні.

Проте тут збирається дійсно багато молоді, хоч грати доводиться в куртках. Цілі компанії, які з’їжджаються з навчання на вихідні, приходять пограти в більярд і настільний теніс. Більярдний стіл пан Олександр колись випадково купив у райцентрі за кошти, які платять магазини з оренди. А тенісний громаді подарував район. Перші три гри в більярд «Сільський ревізор» виграв, а далі кучанці взяли реванш. Недарма ж щотижня тренуються!

Хазяйка бібліотеки Інна Чорноконь працює на цій посаді недовго, та вже встигла поновити книжковий фонд – за рахунок спонсорів, друзів, власних коштів, зібраної макулатури, обмінного фонду бібліотек Києва. Держава 2016-го поповнила бібліотеку аж на одну книгу! Наразі скарб кучанського книжкового храму становить 6200 примірників. А ще пані Інна веде гурток із бісероплетіння «Намистинка», організує виставки сільських майстрів. Торік бібліотека отримала комп’ютер і зону вільного інтернету wi-fi.

Пряники від бабусь

До 2011 року в селі була лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, яка обслуговувала Кучу та ще 3 села. Працювали лабораторія та аптечний пункт. Зараз у селі лише ФАП та приватне відділення стоматології.

Нам розповіли цікавий факт: 2013 року жителі села зібрали 4 тис. грн і купили для фельдшера скутер, щоб їх швидше обслуговували, адже село простягнулося на 7,5 км. Тож із ФАПу тепер миттєва доставка медикаментів. Раніше в амбулаторії був свій УАЗик, але його забрали до районної лікарні.

Соціальні й медичні послуги надає сільський територіальний центр для обслуговування самотніх і самотньо проживаючих громадян. Троє соцпрацівників доглядають за 37 старенькими. Ми були здивовані рівнем життя цих людей: добротні будівлі, доглянуті подвір’я. Більш того, деякі бабусі не хотіли брати від нас подарунки, а навпаки, намагалися пригостити пряниками.

Дороги – не для підборів

Рахували ми ями, рахували, та не вирахували. Із 18 вулиць в Кучі асфальтованих лише 3, решта – насипані, але не ремонтуються. Ми почули від людей, що поруч є кар’єр із гравієм, але законного доступу до нього немає, хоча було б дуже зручно таким чином полагодити дороги. У селі знайшли інший вихід: зривають старі доріжки на розвалених фермах і засипають видобутим матеріалом ями. Ми побачили багато жінок і дівчат на підборах і поспівчували їм.

До магазину – за wi-fi

Магазинів у селі 11. Ми приїхали з ревізією до того, де є wi-fi, а до розчинної кави додають безкоштовно скільки захочеш згущеного молока. Заодно порахували соціальний кошик: борошно (2 кг) – 18 грн, соняшникова олія (1 л) – 33 грн, гречка (1 кг) – 24 грн, хліб – 7,80 грн, сіль (1,5 кг) – 5 грн.
Загалом 87,80 грн.

Кафе в селі немає, та ніхто про цю потребу нам і не казав. Молоді вистачає спілкування та дискотеки в Будинку культури. Кому потрібно, їздять за 9 кілометрів до Нової Ушиці.

Куча – в ефірі

Автобусне сполучення тут гарне: ходить 5 рейсів до районного і обласного центрів. У селі є відділення поштового зв’язку, яке працює щодня до 16.00, крім вихідних. Мобільний зв’язок – «терпимий» для МТС і відсутній для Life. Скрізь у селі є інтернет, адже в Кучі живе провайдер. А ще в Кучі є пожежне відділення і власна пожежна машина. Нещодавно «Сварог-Дністер» закупив нові пожежні рукави, а також допомагає соляркою.

Хай буде світло!

Під час ревізії ми кілька днів спостерігали, як працівники вовтузяться з облаштуванням освітлення. І ось на третій день центральна вулиця запалала вогнями. У планах до кінця року провести освітлення ще на 2 із 18 вулицях.

Підсумки (бали)

сільрада – 5
школа – 5
дитсадок – 5
спорт – 4
аграрії – 5
культура – 4
медицина – 4
дороги – 4
магазини – 5
кафе – 5
освітлення – 3
зв’язок – 5
допомога АТО – 5

Загалом 59 балів

Переваги села:

• робочі місця та соціальна підтримка від «Сварог-Дністер»
• центр із догляду за самотніми пенсіонерами
• близька відстань до райцентру
• wi-fi в бібліотеці, Будинку культури, магазині

Недоліки села:

• відсутність опалення в Будинку культури, бібліотеці, сільраді
• відсутність аптеки
• мало асфальтованих доріг
• мало освітлених вулиць

Дарина КОЗОРІЗ, фото …

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.