Країна сиру і вина

Гірські села приваблюють туристів

Французькі фермери відкривають продуктові бутіки, мають тісні родинні зв’язки і розважаються тоталізатором

Говорячи «французьке село», треба чітко розуміти, де воно знаходиться: якщо поруч із мегаполісом – то буде типове містечко, де відпочивають у свята городяни. Ніяких тобі полів-ланів і корівок. А ось подалі від цивілізації живуть традиційні селяни, які все життя харчуються з власного городу та розводять тварин. Більшість сіл виглядає дуже мальовничо: яскраві будиночки, річка, ліс. Щоправда, купатися в маленьких водоймах заборонено: місцева влада не хоче відповідати за чиюсь безпеку і таким чином захищає себе.

Головна відмінність французької провінції від української – у наявності комфорту. Де би ви не були, навіть у глухомані, зможете користуватися мобільним телефоном та інтернетом.

Що вирощують? Яблука, груші та сливи. Популярні також персики, а ось вишні – ні, тільки черешні. Хтось спеціалізується на грибах, трюфелях, горіхах, фуа-гра. Дуже розповсюджені корови. Самого молока нація споживає мало, проте сиру тут виробляють майже чотириста сортів; навіть у будень кожна родина споживає кілька їх видів. До речі, недешевих, витриманих. Це принципове питання. Справжні французи скоріше погодяться ходити в старих речах і заощаджувати на проїзді, ніж залишитися без улюбленого продукту!

Як і раніше, Франція вважається країною родинного господарства. Усі роботи на городах і в садах виконуються всіма членами родини. Навіть одружені сини приходять зі своїми родинами допомагати батькам. А ось дівчата трудяться в колі сім’ї свого чоловіка.

Найбільше розвиваються дрібні та середні ферми. Великі також існують, і їх добре субсидує держава, але першість все ж таки за невеличкими. Ніхто не гониться за кількістю, головне – якість і шановане ім’я. Наприклад, за сиром усі мешканці села ходять в одну лавку, за ковбасою – в іншу, а найкращі зеленні – у Джонатана з блакитного будиночка біля річки. Продукти стають авторськими, і людям це подобається.

Загалом сільське господарство Франції базується на такому принципі: кожен має займатися однією справою. У когось краще родить картопля. Тоді це його сфера. Інший займатиметься яблуками чи баклажанами. Раніше місцеві фермери намагалися вести так зване полігосподарство, коли всього потроху. Потім зрозуміли, що це не рентабельно, і зосередилися на чомусь одному. Так, у Нормандії та Бретані ростуть найкращі яблуневі сади, на Корсиці – цитрусові, у середземноморському регіоні – оливки та мигдаль. Така постановка питання можлива, мабуть, тому, що держава підтримує свого сільгоспвиробника. Нашим же фермерам, щоб не прогоріти, доводиться одну діяльність перекривати іншою.

Окремої теми заслуговує збір урожаю винограду, садової суниці, яблук тощо. На цей період наймаються сезонні робітники. Протягом двох-трьох тижнів кілька десятків людей важко трудяться пліч-о-пліч. Найчастіше це студенти, які хочуть заробити додаткову копійчину. На період роботи господарі влаштовують їм такий собі гуртожиток: сарайчик із розкладачками, душ і туалет на вулиці та скромне харчування. Готують їжу дружини та доньки роботодавців. Зранку круасани, бутерброди, какао – і поїхали всі разом на тракторному причепі на ділянку! Через дві години має бути другий сніданок, зазвичай це багет із ковбасою та сиром, що запивають вином. Потім обід: «м’ясний хліб», ситні рибні або м’ясні пироги, фарширована картопля, запечені баклажани тощо. А ще ж буде вечеря...

Справедливості заради зауважимо, що фермерством у селах займаються далеко не всі. Навколо традиційних хатин стоять будинки тих, хто переїхав до села в пошуках чистого повітря та тиші.

На відміну від українського села, де на вулицях завжди хтось є, а біля хат теревенять бабусі, у Франції все інакше. Тут ніхто не вештається без справи. А ось у маленьких містечках (будь-який населений пункт, де мешкає понад тисячу людей) життя жвавіше: туди їдуть за продуктами, на ринок і в супермаркет, до лікарів і перукарів.

Навіть у найменших селах зустрічаються фермерські бутіки. Так тут називають невеличкі лавки, де конкретна родина продає свої продукти: м’ясо, молоко, овочі, фрукти. Вони дорожчі, ніж у супермаркеті, але точно натуральні – за цим слідкують кілька екологічних інспекцій. У той же час одяг у селі купити складно. Хіба що в ринковий день, раз на тиждень. На таких ярмарках господарі продають усе, що тільки можна придумати: городину, м’ясо, господарчі прилади, домашні пиріжки, іграшки ручної роботи. Пахне смаженими ковбасками з картоплею фрі, лунає музика – народ відпочиває.

Ще один відомий у Франції захід – ярмарки старих речей, які ще можуть слугувати в господарстві. Вважайте, те саме, що наші барахолки. Їх по черзі організовують сільські громади, запрошуючи жителів сусідніх сіл. Різновид такої ярмарки – la brocante, куди приїздять любителі антикваріату. Їх не випадково проводять саме в селах, адже в стареньких бабусь і дідусів часто знаходяться унікальні речі.

Як ще відпочивають селяни у вільний час? Розводять квіти та садові дерева. Це одне з найпопулярніших хобі жінок, хоча інколи їм складають компанію й чоловіки. Знайти дивний сорт, щось схрестити, додати, вивести – це займає їхні голови надовго. А ще ж треба влаштувати найкращий у селі квітник!
На вихідних чоловіча половина населення (у тому числі й сільського) мчить до кафе, щоб зробити ставки. Так, тут у фаворі тоталізатор на кінні перегони, спортивні змагання тощо. Ця небезпечна гра відверто пропагується.

А що ж їдять французькі селяни? Кожна провінція має власні національні страви. Загалом прийнято вживати в їжу багато овочів – запечених, смажених, варених, тушкованих, а також твердого сиру.

Так само принципово ставляться французи й до вина. Навіть у селах їх подають до столу двічі на день, за всіма правилами етикету. Недарма ця країна знаходиться на першому місці зі споживання вина у світі. У провінції також із задоволенням п’ють домашні алкогольні напої: пиво та сидр. Зустрічається і щось на кшталт дідівського самогону, але його подають лише в маленьких родинних колах, як щось не дуже пристойне.

На сніданок французькі господарочки готують омлети з різними приправами: шинкою, грибами, овочами і, звісно, сиром. Класичний обід – це біфштекс зі смаженою картоплею, запечена в духовці риба чи рагу під різноманітними соусами. Тут узагалі дуже люблять різні соуси, від гострих і солодких до кислих і солоних.
Оскільки простому селянину без гаряченького на обід ніяк, то готують і супи. Часто протерті, з грінками. Класика жанру – це суп-пюре із цибулі-порею або цибулевий суп із сиром. Багато хто із селян вирощує для харчування равликів.

На вигляд французького села дуже впливає тип місцевості. У Пікардії, Шампані, Лотарінгії та Ельзасі, наприклад, де переважають рівнини та пагорби, села мають довгі вулиці, навколо яких неогороджені поля. А ось у Бретані, Нормандії, Аквітанії та Провансі, де мало площ, придатних для оранки, частіше зустрічаються поселення-хутори. Тут кожен селянин має невеличку земельну ділянку біля свого будиночка; ділянки прийнято відділяти зеленими або кам’яними огорожами. У гірських районах селянам доводиться жити в тісному сусідстві – як у середньовічному містечку. Через брак рівного місця для нормального будівництва вулички такі вузькі, що інколи дві людини не можуть розминутися.

Сталим у французькій провінції протягом багатьох століть залишаються мерія та церкви, що розташовані посеред села. Зазвичай напроти цих закладів встановлені монументи воїнам, які загинули під час обох світових воєн.

Наталія ФЕДОРОВА

Підверстка

Гостинні й негостинні

Усе більшої популярності набуває зелений туризм. Це вигідно і має стабільний попит серед іноземців. Причому деякі фермери примудряються заробляти без зайвих зусиль: вони просто дають туристам змогу жити на своїй фермі, годувати тварин, збирати врожай тощо. У результаті отримують чималі гроші, ще й безкоштовних працівників на додаток. А гості, особливо міські, у захваті!

Але далеко не всі села настільки відкриті. Існують і такі, де відверто не хочуть бачити натовпу приїжджих. І продемонструють це. Мовчки. Не знаєш французької? Тут тобі не місце!

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.