Проект: хвала рукам, що пахнуть хібом: Микола Вовк

Микола Вовк

Не в кожному селі є підприємство. А селу Грабівці пощастило

Ранок нового дня ми з командою зустріли на колесах, під якими стрімко «біг» вінницький асфальт. Ще трохи – і наше авто в’їхало в село Червоне (тепер Грабівці) Барського району – невелике, ошатне й привітне. Так само привітно нас зустрів один із його мешканців – директор ПП «Вікторія» Микола Вовк.

Сміливі кроки дають шанс

Це підприємство його власне. Було створено на початку 1990-х. Починалося, як кажуть, з нуля, та через чотири роки вже ввійшло в число найкращих. Саме тут уперше в Україні почали «плести» сир-косичку, поставили італійську лінію в цеху з виготовлення макаронів. Спеціально для того, щоб макарони були якісними, почали сіяти французькі тверді сорти ярої пшениці. За таку наполегливу працю господарство від Президента України отримало два ордени «За заслуги» II та III ступенів.

Утім, не все йшло так добре, як хотілося. Молодь виїжджала із села. Катастрофічно бракувало робочих рук, кваліфікованих фахівців. І тоді пан Микола почав шукати шляхи порятунку. Аби привабити працівників, побудував для майбутніх працівників 8 будинків, проклав 8 км доріг із твердим покриттям.

Тривалий час у господарстві займалися тваринництвом. Але нестабільність і низькі закупівельні ціни на м’ясо змусили відмовитися від цього напрямку роботи.

– За кращих часів у нас було 1 150 голів ВРХ і 1 000 голів свиней. Ми їх утримували, сподівалися, що вони будуть затребувані. Але коли до країни почали завозити м’ясо з-за кордону, яке було старше за мене, і ставити на нього нижчі ціни – ми конкурувати не змогли, – розповідає пан Микола. – У нас були й племінні господарства з розведення герефордської, лімузинської та симентальської м’ясних порід, але із часом і від цього відмовилися. Уже й половину приміщень розібрали.

Щоб не залишати людей без роботи, «Вікторія» швидко розширила ягідний фронт: уже зараз 7 га землі займають літня та осіння малина, чорна смородина і порічки, ожина та аґрус. Крім того, посадили сливи, черешні та вишні. Ну і, звичайно ж, яблуні – сад на 14 га. Тепер планують реконструювати одне з приміщень під холодильник для фруктів та ягід.

Усього в господарстві працює 40 осіб, із них близько 10 – у саду.

Кредит як спосіб заощадити

Технікою господарство забезпечене повністю. Мають імпортні моделі, сучасні трактори, комбайни і сівалки з Німеччини та Франції. Своєю технікою можуть без будь-якої шкоди обробляти вдвічі більшу кількість землі, ніж мають. Для закупівлі нової техніки зазвичай беруть кредити. Але з банківськими установами Микола Вовк співпрацює не лише для залучення коштів на закупівлю нового обладнання. Для себе знайшов іншу модель роботи, яка дозволяє отримати істотну надбавку до загального прибутку підприємства.

– Восени не варто продавати зерно, краще взяти кредит і користуватися грошима з нього. Пшеницю ж притримати до весни, коли можна буде її продати на 25-30% дорожче. Навіть при 25% річних – а зерно ж треба потримати не рік, а буквально 3-4 місяці – виходить все одно вигідніше. Потім слід продати зерно і погасити кредит. Так ми робимо щороку, – каже пан Микола.
За роки роботи «Вікторія» змінила не один банк, поки не зупинилася на Першому українському міжнародному банку – ПУМБ.

– Близько трьох років тому був період, коли в інших банках не давали грошей, а ПУМБ нам довірив, – каже господар. – Із того часу ми з ним співпрацюємо, і нас все влаштовує.

Сад, налитий сонцем

Перші яблуні в саду Миколи Вовка з’явилися чотири роки тому. На одній ділянці чоловік посадив імунні сорти, тобто стійкі до тих чи інших хвороб, на іншій – звичайні. Загалом приблизно 36 тисяч молодих яблуньок. Зараз дерева якраз вступають у фазу плодоношення, тому про економічну вигоду говорити ще рано.

– Для сортів, що стійкі до парші, – Сіріус, Оріон, Топаз – проводимо 1-2 обробки від борошнистої роси й 5-6 обробок від шкідників. Неімунні сорти Голден Делішес, Фуджі, Гала і Гренні Сміт обробляємо більше, – розповідає садівник. – Однак лякатися цієї кількості обприскувань не слід. Головне – все робити за інструкцією та витримувати терміни від обробітку до споживання. Тоді яблуко буде й товарним, і безпечним, – коментує Микола Вовк.

Саджали яблуньки спеціальною машиною, придбаною в Польщі. Вона робить рядки, просвердлює отвори і вставляє саджанці, а потім люди йдуть і прикопують. Тоді був листопад, і через два дні після посадки випав сніг. Але майже всі молоді деревця прийнялися.

Нам, журналістам, випала нагода побувати в тому яблуневому саду спекотної сонячної днини. Коли він вже плодоносив. Яблука, облиті сонячним світлом – немов картина з-під пензля художника. Соковиті, гарячі всередині.

Микола Вовк тішиться, що, посадивши сад, заклав у майбутнє надійні інвестиції. Адже, окрім фінансового боку, є й моральний, який у бізнесі не менш важливий за гроші. У перспективі в ПП «Вікторія» хочуть розширювати площі під черешню, сливу, вишню та ягоди. Особливий упор планують робити на ранні та пізні сорти, щоб забезпечувати людей свіжою продукцією тоді, коли сезон ще не настав чи вже закінчився.

Скільки людей – стільки стежок

Дітям пан Микола свого бізнесу ніколи, як він каже, не нав’язував. Чекав, що самі визначаться. Донька Вікторія, іменем якої назване підприємство, із сільським господарством не має нічого спільного, живе в місті. Син Володимир вивчився на юриста. Та одного дня виявив бажання працювати з татом. І той із радістю передав йому частину повноважень. Тепер вони – директор і його заступник – разом на полях і в саду, разом їздять за новими знаннями на конференції до Польщі та Італії.

Після відвідин саду ми вирішили їхати в поля ПП «Вікторія», щоб поглянути, як підростають соя та соняшник. Розташовані вони зовсім недалеко від села, хвилин 5 їзди. Тому чоловіки частенько бувають там і дивляться на стан посівів.

Дружина пана Миколи – Світлана – теж має велику любов до рослинництва. Познайомилася пара під час навчання в технікумі, де дівчина опановувала професію гідромеліоратора. Чоловік розповідає, що був час, коли його дружина серйозно займалася вирощуванням хризантем і навіть селекцією.

– Вона вивела близько 100 сортів, запилювала рослини, збирала насіння. І так – років десять. У нас увесь город був засаджений тими хризантемами. Залишали лише трохи місця для картоплі, щоб вистачило на родину, а решта городу була в квітах. Десь до 20 тисяч кущів. Сорти Світлана, звісно, не реєструвала, але у виставках участь брала. Зараз помаленьку від цього відходимо, складно стало скрізь встигати, – розповідає чоловік.

Після роботи фермер намагається побільше провести часу з онуками. Почитати спеціальну літературу, щоб бути в курсі аграрних новин і новинок.

Його, людину досвідчену, вдумливу, неодноразово висували на посаду голови райдержадміністрації, і кожного разу він від неї відмовлявся.

– Не бачу себе в кабінеті. Лише на землі, – пояснює.

Які вони, гарячі будні?

Тяжкі моменти своєї праці чоловік переживає стійко. Адже буває, що підприємство зазнає збитків через погодні умови, але господар рук не опускає.

– Є певні ризики, тому що все під відкритим небом. Усяко бувало. І зернові било так, що одні стебла залишалися, і кукурудзу ламало навпіл. Але думок про те, щоб залишити сільське господарство, – ніколи. Це таке вже рідне й кровне, що міняти не можна, – така от непохитна позиція в Миколи Вовка.

Найбільше радості чоловікові приносить момент збирання врожаю, коли результат річної праці наповнює комори. Це дає можливість розрахуватися з людьми, сплатити податки, допомогти односельцям. Люди кажуть, що з появою «Вікторії» село ожило. Через 48 років перерви тут знову запрацювала школа. Відремонтували дороги. Є до кого звернутися, щоб відвезти хворого до лікарні. Є й надія на розвиток, на майбутнє.

Вікторія СУМЧЕНКО

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.