Тримати віслюків вигідніше за коней

Віслюки чудово ладять із дітьми, особливо, якщо разом ростуть

Що ви знаєте про віслюків? Ну, вперті, ну, вухасті… Мабуть, усе. Насправді, ці чудові тварини набагато цікавіші, ніж про них зазвичай говорять. Оксана та Сергій Швець із села Балин Літинського району Вінницької області впевнилися в цьому на власному досвіді. Уже п’ять років вони тримають пару віслюків, які працюють не гірше за коней. При цьому витрат і клопоту з ними набагато менше.

– Узагалі-то, ми купували віслюка, щоб наша конячка Барбі народила від нього мула, – розповідає Оксана Швець. – Чоловік мріяв про таку тваринку: кажуть, що вони напрочуд витривалі. Але зі звірячим коханням щось не склалося.
Коли стало зрозуміло, що між кобилою та віслюком роману не буде, придбали ослицю Люсю. Цей варіант сподобався вухастому Антону набагато більше, і через рік у «подружжя» народилася крихітна Джамі. Цього літа – ще й Рустам. Поки мама вдома його вигодовує, татко щодня ходить «на роботу».

Віслюк – без жартів головний помічник у господарстві. Будь-яка важка робота без нього не обходиться: возить у переробленому під бричку автопричепі дрова, гній і сіно, тягне борону на полі. При цьому не скаржиться на своє життя-буття: аби тільки добре годували та інколи пестили. Що-що, а пестощі ці тварини дуже люблять!

– Найвищий прояв віслючої любові – коли вони закусують мою руку і так завмирають, – сміється Оксана. – А ти думаєш – «Вкусить чи ні?». Загалом-то, наші віслюки дуже ласкаві – тичуться мордами, просять смаколиків. Не знаю, може, це тільки нам так пощастило – порівнювати немає з ким, більше ніхто цих тварин у селі не тримає. Коли тільки привезли їх – усі ходили, як до зоопарку. Жартували, що нам, колишнім міським жителям, залишилося тільки верблюдів із жирафами завести. Розпитували, що їдять, скільки можуть везти на собі. Особливо зацікавилися пенсіонери, яким із кіньми впоратися важко, а ось із віслюками – у самий раз! Та й коштують останні дешевше, 4-5 тисячі гривень.

І це ще не всі плюси вухастих. Якщо порівнювати їх із поні, як це часто роблять, то віслюки більш витривалі, а поні – більш декоративні. Дорослий віслюк може тягти до 70% від власної ваги (а важать дорослі самці майже 200 кг). При цьому, якщо тварина відчуває, що вантаж завеликий, ніщо не змусить її зрушити з місця. Інстинкт самозбереження в неї виражений дуже сильно!
Історія не знає жодного випадку, коли віслюк помер від фізичних перевантажень. До того ж він не перестане пити, поки не втамує спрагу. Цю рису помилково приймають за впертість. Проте це закладено в генетиці. Якщо ж користуватися бричкою, то віслюки легко повезуть великий вантаж, причому навіть поганою дорогою з підйомами та спусками.

Будувати для них окремі хороми не треба: вони без проблем живуть під будь-яким накриттям, навіть у морози. Єдине, про що треба потурбуватися – це відсутність протягів і суха шерсть.

Узимку віслюки стають кошлато-волохатими, а влітку – знову линяють, і так щороку. До їжі невередливі, за словами подружжя Швеців, радіють навіть колючкам, а обсяги корму – приблизно вдвічі менші, ніж для коня. Одразу зрозуміло, що віслюка тримати вигідніше, особливо в малих господарствах. Загалом, у родині Швеців до всіх тварин підхід прагматичний: не кінь, а віслюк; не корова, а коза. Необхідні функції виконають, господарі задоволені.

Однак і віслюк – тварина не ідеальна. Їхній суттєвий недолік –галасливість. Коли в Антона та Люсі починається шлюбний період, про це, без перебільшень, знає все село. Романтично налаштований самець «співає», наче тенор, канарка та сигналізація водночас. Отримавши бажане, кавалер заспокоюється аж на 12 місяців (стільки триває вагітність ослиць), а потім знову береться за своє. Щоправда, дуже голодні тварини теж домагаються свого криками. Тому віслюків треба годувати вчасно й досхочу.

– Коли ми тільки придбали першого віслюка, місцеві коні довго не могли до нього звикнути, – говорить Оксана. – Навіть коли він був за парканом, усе одно лякалися. Одна конячка взагалі бігла світ за очі, побачивши нашого Антона. Коли чоловік їхав із віслюком на поле, та боягузка відразу обривала ланцюг на лузі й тікала, потім дід із бабою її скрізь шукали.

У родині Швеців підростає чотирирічна донечка Настя. Її найкращий друг – віслючок Рустамчик, якого можна й щіткою почистити, і погодувати. Зараз він такого ж розміру, як телятко, а як підросте – возитиме малечу на спині. Його батько, Антон, нічого не має проти, коли дівчинка сидить верхи на його синові – віслюки дітей люблять.

Ті, хто хоч раз у житті тримав цих тварин, ніколи не назве їх дурними. Навпаки, це великі розумники. Вони без проблем відкривають будь-які клямки та засувки, інтуїтивно відчувають небезпеку та можуть у разі необхідності покликати на допомогу.

– Хоч подружнього життя у віслюка Антона та конячки Барбі не вийшло, дружба склалася. Так, одного разу вони самостійно пішли в гості до сусідів, – згадує жінка. – О шостій ранку, коли всі ще спали, вони відкрили двері та погупали на інший край села. Знайшли якийсь сарай і зупинилися. Прибігаємо – а вони спокійненько собі щось жують, як у себе вдома! Не знаю, хто з них був заводієм, але зазвичай конячка «строїла» Антона, вона в нас була гуцулочка з норовом. Ще один цікавий випадок стався, коли Люся вперше народила. Антон уночі (а віслюки, як і коні, завжди народжують уночі) почав так верещати, що прибігли всі. Причому він стояв за стінкою, але все розумів, тому й покликав людей на поміч.

Підверстка:

Роботяги й охоронці

Одомашнювання віслюків відбулося в Древньому Єгипті приблизно 4 тис. років тому. Навіть раніше, ніж коней. Спершу віслюки були єдиним транспортним засобом місцевого населення. Їх використовували в усіх сільськогосподарських роботах, а також доїли, вирощували на м’ясо та навіть навчали їздити під сідлом. Стародавні шумерські колісниці тягли саме віслюки.

Віслюки мають багато цікавих особливостей. Вони люблять повалятися в пилюці (ця звичка викликана їхнім довгим життям у пустелі). Їх не треба підковувати, як коней, бо мають дуже міцні копита. Вони здатні працювати по 8-10 годин поспіль. Поступаються коням хіба що тим, що не вміють плавати. До доброго господаря прив’язуються на все життя. Якщо з ним доводиться розлучатися – впадають у депресію, навіть можуть померти від суму.

За характером віслюки меланхолійні, навіть флегматичні – точно як Іа в мультфільмі про Вінні Пуха. Однак дуже хоробрі, сміливо б’ються з дикими собаками, лисицями, койотами та навіть вовками. Причому віслюк захищає не тільки себе, а й інших членів стада. Фермери знають цю рису та інколи спеціально заводять парочку ослів як охоронців. А ось собак ці тварини недолюблюють, за винятком випадків, коли вони росли разом.

Мало хто знає, що віслюки – ще й спортсмени. В Іспанії, Пакистані та Індії існують такі види спорту, як віслючі перегони та поло. Мули, їхні діти від кобил, досі вважаються одними з найвитриваліших тварин світу. Але через безплідність мулів, як усіх гібридів, для їхнього народження обов’язково потрібні осли.

Безпородні віслюки мають середній зріст, біля 90-120 см у холці, а ось породисті можуть варіювати від розміру маленького поні до великої конячки. Наприклад, мамонтовий осел зовні виглядає, як кінь-ваговоз, а карликовий, скоріше, нагадує собачку. Найкумедніша порода ослів – пуату, яка характеризується дуже довгою шерстю, що ніби закрутилася в кіски.

Наталія ФЕДОРОВА

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.