Горе-різники

11111.jpg

Це сталося в Запоріжжі. Петько й Митько ніде не працювали, та й, якщо чесно казати, навіть не збиралися. Мешкали обоє по сусідству на дев’ятому поверсі багатоповерхівки. Ходили містом, збирали або крали металобрухт, здавали його в приймальний пункт і ввечері знахідку «приливали». А наступного дня знову щось шукали, адже ще давні римляни казали: хто шукає, той знаходить.

Здаючи до пункту вкрадену в селищі Балабине чавунну хвіртку, Митько, в якого зелені очі бігали, мов зайці по лісу, почув розмову незнайомого «колеги» – такого ж, як і він, збирача – із приймальницею металобрухту. Той розповідав молодиці про дослідне господарство й ферму племінних телиць. Туди, як він сказав, нещодавно завезли чорно-рябих нетелей із Голландії. Для них ще не спорудили приміщення, тому ночують іноземні парнокопиті поки що в літньому таборі. Їх добре сторожують – із собаками. Зате корів місцевої, червоної степової породи, залишають у корівнику на ніч майже без нагляду. Туди раз чи два вночі навідується сторож, який потім іде спати до «голландок».

Намотавши все це на вус, Митько ввечері розповів Петькові. І той, уражений такою новиною, шморгнувши носом, аж підскочив, ледь не скинувши зі столу недопиту пляшку катанки та бадьоро вигукнувши:
– А ми, ідіоти, купуємо м’ясо на базарі! Заріжемо теличку – буде його стільки, що в холодильники не поміститься. Тому половину ще й продамо в дворах у місті. Зменшимо ціну – з руками розхапають.

Вирішено – зроблено. Тієї ж ночі, наказавши дружинам чекати, хлопці подалися на дослідну станцію. Годину сиділи в кущах, проводили «рекогносцирування». Побачивши, що дід-сторож навідався до червоних корівок, а потім вийшов звідти й почимчикував до літнього табору, зайшли в корпус, відв’язали племінну телицю, залигали її заздалегідь приготовленою мотузкою й повели до міста.

Пробиралися бур’янами, перевели майбутню жертву через залізничні колії – ледь під електричку не потрапили! І все ж довели тварину на Космос (мікрорайон Запоріжжя). Хоч як вона не впиралася, але затягли її в під’їзд. Вести східцями на дев’ятий поверх – високо. А ще ж сусіди можуть ненароком побачити. Отож вирішили везти ліфтом.

Вантажного в їхньому будинку не встановили – не було такого в проекті, коли в епоху «дорогого Леоніда Ілліча» споруджували дім, – ходив тільки пасажирський. Телицю, щоб умістилася, треба було поставити дибки, та вона впиралася рогами в стінку ліфта, задні ноги її з хвостом у цей час перебували ще на майданчику й витанцьовували буги-вуги. Петько просунувся в ліфт і підліз під телицю, намагаючись підняти її голову з передніми ногами у верхній куток.

– Давай, Маню, давай, дорогенька, – благав крадій. – Ти ж така розумниця!
Тварина махнула головою й вибила рогом злодію три передні зуби. Той закричав, мов недорізаний.

– Тихіше ти! – рявкнув на нього Митько, який у цей час намагався ззаду запхнути рогату в двері, що вже кілька разів зачинялися та відчинялися, б’ючи тварину по крижах. «Маня» хвицнула задньою ногою й дістала ратицею коліно нападника. Той засичав від болю й висипав на «розумницю» цілий шквал триповерхових образ.

Нарешті Петьку вдалося підважити передню частину бурівки, поклавши її ноги собі на плечі, а Митькові – запхати задні ноги тварини в ліфт. Сам Митько не поміщався, тому вирішив вилізти на «Маню», вхопившись за роги. Але коли потяг її голову на себе, телиця заревла гучніше паровоза.

Вилізли з ліфта обоє замазані, мов чорти, один – із синцем під оком, випльовуючи зуби, інший, шкутильгаючи. Нарешті завели рогату до квартири, довго штовхали її, поки запхали на кухню.

Сусідка, яка мешкала «під Петьком», прокинулася від гуркоту над головою. Розбудила чоловіка. А той гарно повечеряв у кума й відчув, що в нього дуже «горять труби». Тож попрямував на кухню й дістав із холодильника банку з розсолом. Допиваючи освіжаючу рідину, він різко задер голову догори й остовпів – на стелі з’явилася кругла червона пляма, з якої вже крапала кров. Він тричі заплющував і розплющував очі, на всяк випадок смикнув себе за чуба та, зрозумівши, що таки ж не спить, погукав дружину.

Подружжя викликало поліцію, яка й завадила горе-різникам довести брудну справу до кінця. Замість ласування м’ясцем лиходіїв чекала тепер тюремна баланда.

Пилип ЮРИК

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.