Торф проти газу: шалена економія

Станіслав Мартинович Мичка - винахідник торфяного палива

Підприємець із Рівненщини винайшов спосіб, як витрачати на пальне в 47 разів менше

Це не помилка і не жарт: уже кілька років на основі винаходу Станіслава Мички працює експериментальний котел. Він дійсно заощаджує шалені гроші, враховуючи, що торф на родовищі обходиться фактично в копійки.

– Цьому винаходу чотири роки, він уже випробуваний на практиці. Я не роблю із цього секрету, нехай усі люди користуються, – каже автор винаходу. – Торф – чудове паливо, тільки чомусь в Україні ніхто не думає над його збереженням. Щороку згорають величезні площі цієї корисної копалини, яка би могла принести чималу користь. Торф дуже вигідний: там, де людина віддає 7000 грн за газ, буде лише 120-150 грн за торф! Для порівняння: теплотворність торфу 12 мегаджоулів із кілограма, соснової пелети – 17, а газу – 28.

– Тобто це фактично мільйони, що валяються під ногами?

– Так! Але взяти їх можна лише з дозволу держави, оскільки торф – це корисна копалина. Однак місцеві ради мають право збирати його на власних територіях. Наприклад, якщо почистити русло ставка чи озера, зібраний торф автоматично переходить в категорію «побічна сировина». І громада має право користуватися ним на власний розсуд.

Насправді, це питання дуже просте: треба один раз зібрати на рівні держави комісію, яка б вивчила це питання і дала наказ збирати торф для опалення. Усе! Але поки що ми стоїмо на місці. Щоразу, коли я намагаюся запропонувати цю ідею, усі плескають у долоні і… нічого більше не відбувається. А могли би створити безліч робочих місць, збагатити місцеві бюджети за рахунок податків, забезпечити паливом купу котелень, захистити екологію… Адже, коли торф горить посеред поля і в котлі – це зовсім різні речі. У котлі всі шкідливі викиди осідають на металевих перегородках. І найголовніше: торфом можна замінити газ, який ми купуємо за шалені гроші.

– Чи використовує торф Європа?

– Вона, на відміну від нас, уже давно його використала. Оскільки торф не вважається швидко відновлювальним ресурсом, європейці змушені знову повернутися до пелет і щепи. Вони все ж таки вигідніші та безпечніші за газ. Закордонні котельні побудовані так, що туди можна не заходити місяцями: усе працює автоматично, як годинник. Засипав паливо в бункер, – та й забув. Українські бізнесмени – теж не пасуть задніх, зрозуміли, що час переходити на альтернативні джерела енергії. Держава далі закликів не йде. Схоже, її цікавлять тільки ті сфери, де дають «відкати».

– Які ще властивості має торф, окрім очевидної вигідності?
– Щойно видобутий торф має вологість 80-85%. Той, що з вологістю до 40%, добре відштовхує воду. Понад 40% – вбирає. Так, 1 кг торфу здатен усмоктати 2 л води. Для опалення годиться будь-який торф, він згоряє весь, окрім золи, тобто домішок. Наприклад, на Рівненщині цей показник на рівні 17%.

– Чи годяться для опалення торфом звичайні твердопаливні котли, що вже встановлені в багатьох селян удома?

– Так, більшість котлів підійдуть. Бажано, щоб це були моделі з рухомими колосниками, бо торф має таку ж властивість, як і вугілля: він спікається в корж. А колосники його періодично струшують, процес горіння стає рівномірним, коефіцієнт корисної дії збільшується. Якщо людина тільки обирає для себе котел, краще купувати універсальний, в якому можна палити і щепу, і дрова, і торф, і пелети.

– Який вихід із ситуації, поки торф’яне питання ще крутиться в державних колах?

– Україна має величезні родовища (у Сарненському районі – найбільші в Європі; подекуди шар торфу сягає 18 метрів. – Авт.). Однак треба розуміти, що сухий торф ні до чого непридатний. Він має бути в заболоченому стані, а значить, весь торф, який виявився на поверхні й підсихає, потрібно тимчасово залити водою. І для цього держава має виділити кошти.

– Де саме випробовують ваш винахід?

– У селі Чемерне Сарненського району, на підприємстві, що займається саме торфом. Там роблять пелети та брикети. А я підказав ще одну ідею. Тепер, окрім змонтованої мною основної лінії виробництва, є величезний промисловий котел розміром 4х2,5х2 метри, що працює на торфі. Люди в захваті від того, як, виявляться, легко заощаджувати!

– Раніше ви казали, що пелети купують здебільшого за кордон. Чи зберігається ця тенденція і нині?

– Ні, акценти змінилися. Через загальну кризу іноземні компанії стали брати менше пелет, а вітчизняні – більше. Україна ніби прокинулася. Такі промислові гіганти, як Узинський цукровий завод, Івано-Франківський цементний завод, Укрспирт, Подільська меблева фабрика, екологічно чисті теплоелектростанції в Іванкові та Миколаєві та ще багато хто – відмовилися від газу й перешли на пелети. Ось, наприклад, директор Узинського цукрового заводу, який уже три роки на новому паливі, хвалився мені, що заощаджує щомісяця 30 млн грн. Уявляєте цю суму?! Тобто економія 100% порівняно з газом. Якщо раніше доводилось орієнтуватись на Європу, як на основного покупця, то тепер ця необхідність відпала. Нащо везти кудись, коли свій покупець дає гарну ціну? Окрім крупних замовників, пелетами користуються прості школи, училища – проблеми з реалізацією немає.

– Як саме робляться пелети?

– Пелети, або їх ще називають гранули, виробляють із відходів деревної промисловості: тирси, щепи, стружки. Ця сировина проходить термічну обробку за температури 100 градусів, під тиском 300 атмосфер, унаслідок чого гинуть усі шкідливі мікроорганізми. У пелетах немає нічого хімічного: вони склеюються за рахунок води та лігніну, природного полімеру, що виділяється під час нагрівання.

– Чому саме пелети вважаються екологічним паливом?

– Бо вони дають у 3-4 рази менше шкідливих викидів в атмосферу, ніж природний газ. По суті, чистої формули газу не існує, у ньому багато різних домішок. Ось вони під час горіння й дають небезпечні викиди, чого немає, наприклад, у сосни. Дерево відноситься до відновлювальних джерел енергії, сосна на дрова росте 30 років.

– А міскантус, енергетична верба?

– Як на мене, гра не варта свічок. Наші підприємці неодноразово купували за кордоном саджанці й намагалися отримати з них користь, та марно.

– Над чим ви працюєте зараз?

– Над проектом, який пов’язаний з яблуками. Річ у тім, що підприємство з німецькими інвестиціями давно виробляє з яблук сік, але не знало, що робити з відходами. Я розробив для них лінію переробки, коли яблучний жом не викидається тоннами, а йде на виготовлення фруктової добавки до чаю. Цей завод розташований в Україні, у селі Скала Подільська.

– Станіслав Мартинович, вас знають не тільки як винахідника, а й голову громадського об’єднання «Народний контроль». А ще як спонсора. За власні кошти проклали газопровід у рідних Немовичах, відремонтували дитсадок у сусідній Катеринівці…

– Працювати «на пару» з державою: спочатку вона зробила 1 км 900 м дамби на річці Случ, потім я остаточні 1 км 200 м. Чиновники при цьому витратили 3 млн 200 тис грн із бюджету, а я – 12 тис. грн! Є різниця, правда?.. Ось так у нас крадуть гроші. Причому державна ділянка була значно легшою, а моя – на болотах.

– А що за історія з багатодітною родиною, де діти залишилися напризволяще?

– Сумна історія: молоді батьки трагічно загинули, трьом дітям і недієздатній бабусі не було де жити. Зараз я будую для них будинок у селі Чудель, він майже готовий. Ще одна хата в Немовичах тепер належить трьом сиротам із дитячого будинку. Поки діти були на державному утриманні, їхнє законне житло спалили бомжі, а землю відібрав сусід-міліціонер, замість 45 соток залишилося аж три. Зараз все владналося.

– Дякуємо за все, що ви робите для людей, і бажаємо нових вдалих проектів!

Наталія ФЕДОРОВА