Молодий фельдшер Руслан Власенко перебрався на село

8 кілометрів до роботи, 8 - додому. А вдома чекає велика родина

Фельдшер Руслан Власенко із села Мале Устя на Чернігівщині – психолог для бабусь, борець із пияками та власний лікар для єдиного крихітного пацієнта

Працювати медиком у селі нині непрестижно: зарплата мізерна, клопоту багато, кар’єру не побудуєш. Але, на щастя, знаходяться ентузіасти, які готові, попри всі труднощі, виконувати свої обов’язки. 29-річний Руслан Власенко – саме з таких. Він свідомо обрав скромну посаду фельдшера в селі Мале Устя Сосницького району Чернігівської області.
Уже дев’ять років чоловік лікує тутешніх мешканців від гіпертонії та невралгії, від застуд і серцевих недуг.

– Є навіть одна маленька дитинка серед моїх пацієнтів, – радіє лікар. – У селах, особливо маленьких, це за щастя, оскільки все більше родин кидають свої домівки заради мегаполісів, тут народжують рідко.

У Малому Усті 280 жителів. Частина хворих перепадає ще й від сусідньої Сосниці. Нібито й небагато, але їхати кудись далеко по медичну допомогу вони не звикли, тому з будь-яким питанням біжать до Руслана Михайловича. Щодня він приймає мінімум шість чоловік, потім їде на виклики. Автомобіль у бюджет ФАПу поки не вписується, тому лікар звично крутить педалі. «Здоровішим буду!» – посміхається.

Наша розмова часто переривається: у коридорі вишукувалася черга пацієнтів, усі вимагають уваги. Потім треба мчати до 94-річної бабусі на виклик. А на початку прийому приходив малий, що загнав собі в палець рибальський гачок. Поки виймали та обробляли рану – тримався, як боєць, а потім зненацька втратив свідомість. Тобто відпочивати молодому фельдшеру ніколи. Він і головний лікар, і медбрат, і діагност в одній особі. Компанію йому складає хіба що новенький хлопець-санітар.

– Наші головні пацієнти – бабусі. Це святе, – розповідає Руслан Власенко. – Вони ладні годинами розповідати, що й коли було за царя Гороха, аби тільки знайти собі співрозмовника. Інколи і дідусі заходять, особливо, якщо вип’ють зайвого, а додому йти бояться.
Щоправда, підтримки у ФАПі сільські пияки навряд чи знайдуть: усі знають, що лікар затято бореться з алкоголізмом.

– У селі багато чоловіків п’ють, мені хочеться їм допомогти, – говорить фельдшер. – Проводжу бесіди, щоб пояснити, що алкоголізм – це хвороба, яку можна вилікувати. І коли людина усвідомить і визнає, що вона алкоголік, то з такої буде діло. Ще мене турбує неблагополучна місцева сім’я. У ній живе дитина, яка часто потерпає через батьків-алкоголіків. Будемо спільно з міліцією і відділом у справах дітей проводити необхідні роботи. Навіть якщо нас зустрічатимуть із відв’язаною собакою.

У дитинстві Руслан мріяв бути космонавтом. А потім вирішив, що стане лікарем, як тато-ветеринар. Щоправда, корів і коней майбутній медик боявся, тому й обрав «людську» професію. І жодного разу про це не пожалкував, хоча роботу сільського лікаря легкою не назвеш.
Телефонують і вдень, і вночі, часто доводиться їхати на виклики у вихідні та свята, за будь-якої негоди; не кажучи вже про те, що від дому до ФАПу – 8 км, які Руслан щодня долає велосипедом.

На щастя, дружина нашого героя, Наталя, ставиться до таких робочих нюансів із порозумінням – вона теж лікар. Їй до своєї роботи діставатися вдвічі більше, 18 км. Утім, подружжя не журиться, воно навпаки радіє, що не стикнулося з безробіттям, як більшість односельців. Удома лікарів чекають батьки та двійко донечок: трирічна Даша та півторарічна Маша. На вихідних родина разом порається по господарству – і на городі треба працювати, і свиней-курей-козу доглянути. Лише на лікарську зарплатню нині не проживеш.

До своєї мети майбутній медик ішов упевнено: спочатку закінчив Чернігівський базовий медичний коледж, потім стажувався в реанімації. Зізнається, що особливих проблем із першим внутрішньовенним уколом чи іншими медичними маніпуляціями не відчув: бажання лікувати виявилося сильнішим. Хоча після першого відвідування моргу в ході навчання ще довго не міг їсти.

Він пишався, що отримав «свій» ФАП і почав активно діяти. Зібрав місцевих жителів, розповів про свої плани, пообіцяв, що якість обслуговування поліпшиться, якщо всі зроблять крок назустріч. Селянам амбітний медик одразу сподобався. Вони періодично здають гроші на медикаменти та обладнання. Краще зробити це заздалегідь, ніж потім шукати щось стрімголов. А так – усе необхідне під рукою.

– У мене є надія, що село розвиватиметься, – каже Руслан. – Я зі свого боку зроблю все, що зможу – і благоустроєм займуся, і роботою з населенням. Ми вже привели до ладу ФАП, зробили косметичний ремонт, обладнали кабінет денного стаціонару, придбали тонометр і глюкометр. Насправді, різниця між міською та сільською медициною – тільки в кількості фінансування та доступі до різних методів діагностики. Добре, що є знайомі спонсори та волонтери, завдяки їм і тримаємося на плаву.

Наталія ФЕДОРОВА

Фото з архіву родини Власенків

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.