Тіні великобурлуцьких бабаків

Від краси великоблуцькихпросторів перехоплює подих

Великобурлуцький район Харківської області не має великих промислових підприємств. Він цілком сільськогосподарський. Однак є в нього одна особливість: на його територіях живуть колонії бабаків. І коли в 1970-х роках минулого століття ці тварини в Україні опинилися на межі вимирання, саме в яругах і балках Великого Бурлука їх зберегли і навіть передавали бабачат в інші регіони задля розмноження. Сьогодні бабакам, а разом із ними й багатьом іншим тваринам і рослинам, знову загрожує небезпека.

Ілюзія охорони

Понад дві тисячі гектарів поблизу села Червона Хвиля разом із селами Катеринівка, Андріївка, Горяне, Плоске, Шипувате входять до Регіонального ландшафтного парку «Великобурлуцький степ», який створили 2000 року, аби зберегти унікальну місцеву природу.

Однак то лише на паперах території охороняються державою, бо жодного разу кошти на них не виділялися. Роками про природу фактично дбали жителі довколишніх сіл. Від самого початку, як могли, допомагали районні екологи. Однак згодом пройшли чергові реорганізації, і десь там «нагорі» вирішили, що на рівні районів екологічні служби не потрібні. «Сьогодні екологічні інспекції є лише в області. Та хто приїде звідти дивитися на наш степ і думати, як врятувати рослини і тварин? Транспорту немає, коштів також...», – констатує інженер-еколог ДП «Червона Хвиля» Віра Бєлічко, яка була екологом району, коли створювався «Великобурлуцький степ».

У природи немає «зайвих» і «неважливих»

Рослини і тварини у «Великобурлуцькому степу» зникають із різних причин. Найбільше турбує людей швидке зменшення кількості бабаків. Вони водяться там, де випасають худобу. Та сьогодні, за новими технологіями, корів годують у загонах, а немає корів на пасовищі – зникають бабаки. Зникають бабаки – відбуваються зміни в рослинному світі. Окрім цього, поширене на природоохоронних територіях і браконьєрство, яке попереджати нікому.

Змушує людей хвилюватися ще сильніше й історія з розораним пасовищем. Багато років тому територію віднесли до земель загального користування. Процес цей ніхто не проконтролював. І Держгеокадастр передав 20 га в оренду приватному підприємцю як ріллю. Той, у свою чергу, здав наділ у суборенду фермерському господарству на 49 років.

А вже весною на пасовище заїхала техніка і його переорали в ріллю. Шкода було людям пасовища, та ще більше – бабаків, які десятиліттями жили на тому пагорбі. Він не входить до територій «Великобурлуцького степу», але розташований зовсім поряд. А тваринкам же не вкажеш, де жити.

Тоді чи не все село вийшло на захист природи, але орендарі їх не послухали, розмахували документами: маємо право. «Тим пагорбом ще наші батьки користувалися, а тепер його віддали в приватні руки. Боляче було дивитися, коли на простори зайшла потужна сучасна техніка – бабаки не знали, куди тікати. Біда в тім, що тоді в них уже було маленьке потомство. Два дні потім над полем літали круки, збираючи їхні останки. Таке враження, що живемо останні на землі...», – згадують жителі Голубівки.

Найбільше люди бояться, що згодом весь «Великобурлуцький степ» можуть перетворити в ріллю. Прогалини в законі завжди знайдуться, якщо комусь «дуже треба».

Зараз на території «Великобурлуцького степу», у звичайній сільській садибі, яка слугує імпровізованою біостанцією, живуть кілька родин бабаків. Нещодавно переїхав сюди й відомий усім українцям провісник весни – бабак Тимко. Зробити це довелося, бо його домівку в Гайдарах під Харковом закрили через брак коштів. А що, коли і тут захищати тварин буде нікому?

Юлія ЯРОШЕНКО

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.