Білі гори Донбасу

Таке враження, що білі споруди лаври виросли з крейдяної гори

«Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю: чому я не сокіл? Чому не літаю?» Автор цих слів, поет-романтик, уродженець міста Слов’янськ Донецької області Михайло Петренко, прагнув подивитися з-за хмар на свою Батьківщину. А крейдяні гори на березі Сіверського Донця, звідки всі красоти його краю як на долоні, – наймальовничіші місця Донбасу.

Гори тут білі від покладів глини, найкращої сировини для гончарних виробів. Кераміку в цих краях виробляли ще в IV тис. до н.е. У радянські часи за продукцією місцевого заводу вишиковувалася черга. У роки незалежності й до самого конфлікту на Донбасі в Слов’янську працювало до 700 цехів і майстерень. На ринку біля вокзалу можна було купити всього багато й задешево. Цим користалися деякі підприємливі громадяни й везли найбільш художні вибори на Андріївський узвіз, де ціну накручували вже в рази.

Зі Слов’янська найзручніше вирушити до національного природного парку «Святі Гори», який розташований у трьох районах – Слов’янському, Лиманському і Бахмутському. У заповіднику мешкають близько 250 видів тварин, причому 50 з них занесено до Червоної книги України. А білі крейдяні гори на території національного парку неодноразово потрапляли в номінанти Всеукраїнського конкурсу «Сім чудес України».

На високому крейдяному березі Сіверського Донця (у місті Святогірськ, яке підпорядковане Слов’янську) височіє православний монастир – Свято-Успенська Святогірська лавра. Тут завжди багато прочан. Окрім наземних церков, обитель має старовинні печери, вириті в крейді. Перші згадки в писемності про цей монастир датуються 1526 роком. Та коли піднімаєшся до верхівки скелі довгою крутою печерою, вирубаною в білій крейді, чомусь здається, що цім ходам набагато більше.

Якщо піднятися на південно-східну кручу над Святогірською лаврою, можна потрапити в дерев’яний скит Всіх святих. Скит зведено в 1990-ті роки теслями-умільцями Донбасу в традиціях старослов’янського зодчества XVІ-XVІІ століть. Його обнесено дерев’яним частоколом із кутовими вежами, приблизно як козацький форт на острові Хортиця. Виглядає він як історичний об’єкт, але насправді це лише господарське подвір’я Святогірського монастиря. На навколишніх полях братія вирощує пшеницю, картоплю, буряки, гарбузи. Є й фруктовий сад. На сучасному крапельному поливі монахи культивують городину: капусту, огірки, помідори, цибулю. Тримають свійську птицю, свиней, кількадесят вуликів. Господарство годує не тільки лавру, а й численних прочан.

Одна з прикмет Святогірська – пам’ятник Федору Сергєєву (Артему), засновникові Донецько-Криворізької радянської республіки. Це справжній шедевр у стилі кубізм видатного українського скульптора й режисера Івана Кавалерідзе. Заввишки 28 м і важить близько 800 т. У подібній манері, та ще й таких велетенських розмірів, у світі взагалі небагато пам’ятників. А Кавалерідзе зумів ще 1927 року «пробити» встановлення цього гіганта на кручі над Сіверським Донцем. Безсумнівна мистецька оригінальність, історична цінність поки що бережуть пам’ятник: у 2001 році український уряд вніс монумент до Державного реєстру національної культурної спадщини.

Щемить серце від особливої краси Святогір’я. Якщо стати біля Артема, то вже не відмахнутися від рядків Петренка: «Чому я не сокіл? Чому не літаю?»

Ігор ПЕТРЕНКО

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.