«Дозволені» сигарети

infosmi.net_.jpg

Виховання дітей, дійсно, наука. Їй можна вчитися, але не можна навчитися, якщо тобою не керують любов, терпіння й повага до особистості дитини. Часто прості люди виявляються кращими педагогами, ніж дипломовані фахівці, і ця історія яскраве підтвердження тому.

Сталося це в 1970 роки минулого століття. Дідусь Марічки, нинішньої літераторки, був сільським конюхом. Офіційно він числився в місцевому колгоспі. Людиною був доброю, невибагливою, лагідною. Без перебільшення, його більше цінували, ніж будь-якого іншого спеціаліста, навіть значно вищої ланки. Чому? А тому, що вмів робити все та ніколи ні з ким не сперечався. Його позаочі називали: «Як тре.., то тре» (читайте – треба). Якщо його, приміром, попросили щось дістати чи привезти з іншого села чи навіть із райцентру, позамітати на вулиці, набрати води у відра, погодувати поросят, щось полагодити, підмурувати стіну, відремонтувати дах, виконати іншу роботу, якої так багато в господарстві, дідусь ніколи не говорив, що він конюх, а не прибиральник, муляр, штукатур чи інший фахівець, а промовивши «Як тре.., то тре...», брався до роботи й виконував її на совість.

Але найбільше дідусь любив коней. Таких доглянутих тварин, які були в Маріччиного дідуся, нині майже не побачиш у наших селах, хіба що на іподромах під час змагань. Добре вгодовані, сумирні, ласкаві, розумні, слухняні. Майже як їх добрий господар. Упоравшись з роботою в колгоспі, дідусь використовував їх, щоб орати людям городи, щось комусь підвозити і заробляти таким способом собі на життя. Колгоспне керівництво закривало очі на цей факт, бо знало, що на утриманні цього чоловіка троє малих онуків, яких залишив батько, не дуже здорова донька та жінка, яку до роботи не допускав, бо вважав, що дружина має бути господинею в домі, матір’ю, а не громадською діячкою.

Найстарша онука Марічка була тоді в шостому класі. Дідусь не мав особливо багато часу на її виховання, бо вдень і вночі був на роботі. Проте дівчинка на все життя запам’ятала його науку: «Марусю, якщо будь-хто з твоїх коліжанок зробить щось погане, то їй скоро забудеться. А якщо це зробиш ти, то в селі говоритимуть, що ростеш без батька, і тебе нема кому навчити». Пам’ятаючи про своє «особливе» становище, дитина була шкільною активісткою, відмінницею, гордістю школи, села і району.

Хлопці, з якими часом Марічка пасла корів, коли дорослі небачили, грали в саморобні карти та курили. Пропонували й Марічці, та дівчинка відмовлялася. А одного разу, прийшовши зі школи, попрямувала до дідуся й на диво собі та старенькому попросила: «Діду, дайте мені дві сигарети».

Дідусь, не запитуючи нащо й для кого, витягнув їх зі своєї схованки та мовчки віддав дівчинці. Марічка, рада, що не довелося обманювати дідуся (а вона наперед спланувала сказати, що цигарки попросив сусід), швиденько побігла в потайне місце, чиркнула сірником і прикурила першу. Ні смак сигарети, ні сам процес дівчині не сподобався. Тому вона, викуривши одну, другу повернула дідусеві, сказавши: «Дякую, а ця вже зайва». А він, не показуючи цікавості, відповів: «Марічко, якщо тобі чи твоїм друзям треба будуть цигарки (дідусь їх називав папіросами), не соромся, проси. Якщо мене не буде вдома, показую тобі місце на шафі, де вони завжди є. Бери, скільки треба. Якщо тобі ці цигарки не сподобаються, я попрошу в продавчині, щоб дала мені з фільтром. Вони, правда, трохи задорогі, але для тебе мені нічого не шкода». Марічка не чекала такої реакції дідуся. Від цих слів дівчинці стало соромно.

Незважаючи на це, що в майбутньому вона навчалася та працювала в колективах, де курили всі або майже всі, за все своє подальше життя цигарок навіть не торкалася.

Галина ЮРСА

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.