Лялька розкаже, як прабаба дівувала

Катерина Андрусів
Одяг на ляльках Катерини Андрусів - копії того, як одягалися на Галичині

Ляльки в Катерини Андрусів із містечка Рогатин, що на Івано-Франківщині, – нетипові. Мають милі, дещо наївні, обличчя. Ці іграшки можуть стати персонажами українських анімаційних фільмів, спектаклів.

– Спочатку з дроту хрест-навхрест роблю каркас, – розповідає майстриня. – Згодом від голови намотую вату або клаптики тканини. Останні мають бути рівненькими, аби обличчя мало привабливий вигляд. Часом у ляльок воно плескате або зі щічками. У кожної має бути неповторний вигляд, треба сформувати ніс, губи, вуха. Далі на створене обличчя натягую однотонну ситцеву тканину. Дехто це робить зі старих капронових колгот. Далі волосся та зачіска – це зазвичай проділ посередині та туго заплетені коси. Саме так зачісувалися наші бабусі, коли дівували. А далі ляльку треба оживити –намалювати обличчя.

Її «панночки», «молодички» і навіть «бабусі» мають обличчя. Вони дивляться голубими, синіми, сірими та карими очима.

– Для мене це неначе погляд давнини. Починаючи малювати, ще не знаю, якою буде лялька, як вона виглядатиме, усміхатиметься.

Одяг на ляльках – відтворений зі зразків, який колись носили в селах Галичини. Спочатку жінка викроює малесеньку сорочку, на якій вишиває візерунки, що притаманні тому чи іншому селу. Вона «підглядає» їх на світлинах минулого чи позаминулого століття. Дещо відтворює з речей із бабусиних скринь, що залишилися ще в сотнях галицьких родин. Шиє спідниці, фартушки, оксамитові різнокольорові жупани, оздоблює вишивкою, бісером чи лелітками. Орнаментика – переважно рослинна. На шию обов’язково одягає коралі з бісеру, у вуха – сережки. Бісерну стрічку з візерунком або віночок – на голову. А завершує все чобітками.

– Мої ляльки не тільки дівчата, але й бабусі. Тішуся, що відшукала по селах світлини, на яких зображені костюми старших жінок. Вони в білих сорочках, без багатої вишивки, у чорних стриманих жакетах, чорних спідницях, на голові хустки. Виглядають душе гарно й шляхетно. А зимові костюми, свитки, кожухи – краса неповторна! – тішиться пані Катерина. – Багато людей на виставках, ярмарках підходять, придивляються, адже цікаво, який вигляд мали їхні бабусі в дівоцтві.

Мирослава ГРИНІВЕЦЬКА
Фото Мирослави ГРИНІВЕЦЬКОЇ

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.