Столичний економіст Сергій Перепелиця робить арауканам стрижки, щоб плодилися, та залишає хату на гамбурзьких курей замість собаки

Bantam-Booted-3_0.jpg

Кого тільки не було в пташнику Сергія! Шабо і ла флеш, мільфлер і фавероль, плімутрок і… Перелічувати можна довго, оскільки кожен птахівник-колекціонер (саме так називають себе люди, які захоплюються птахами «для душі») не заспокоїться. А заспокоїться, коли перепробує все. На відміну від суто практичних господарів, яких турбує виключно м’ясо та яйця, любителі цікавляться відтінками яйця, густотою півневого хвоста та «зачіскою» його подружки.

Надихнули брами

– Я виріс у приватному будинку, де завжди були тварини, – розповідає Сергій. – У дев’ять років уже займався найпростішою селекцією кролів. А ось кури мене тоді мало цікавили. Міг хіба що підкласти яйця під квочку – вважалося, коли це робить дитина, вивід кращий.

Із роками любов до тварин тільки зміцнювалася. Де навчатися, хлопець навіть не розмірковував – звісно, на біофаку. Мріяв працювати в заповіднику чи зоопарку, досліджувати рідкісних тварин. Вступив до Дружини охорони природи. І Долину нарцисів охороняли, і браконьєрів ловили – чого тільки не було! А одного разу, під час рейду на Куренівському ринку в Києві, побачив брам. Дивовижні кури настільки його вразили Сергія, що він одразу придбав пінопластовий інкубатор. Встановив його у своїй кімнаті в гуртожитку й почалося…

Інкубатори від старого Шрама

Закінчивши виш, Сергій вступив до аспірантури. Курей тримав на Осокорках, у мами на дачі. А потім і сам туди перебрався. Саме тоді колекціонер познайомився із дідом Шрамом – культовою для багатьох птахівників особистістю. Старий жив і розводив курей у Бучі, потім возив їх продавати на Куренівський ринок. Із віком йому стало важко цим займатися, ось і розпродавав своїх брам і кохінхінів задешево. Заодно й саморобні дерев’яні інкубатори.

– Вони нагадували величезні скрині на ніжках, – згадує чоловік. – Площа – більша, ніж у кухонного столу. І ось ці одоробла я віз у звичайній приміській електричці за 300 км!

Пошуки себе

Окрім курей, Сергій завів качок (звичайних, мускусних і з «шапками»), цесарок, китайських гусей, індиків. Також була коза і кролі. Голова сімейства твердо вирішив, що його хобі віднині приноситиме не тільки моральне задоволення, а й матеріальне. Відтоді кожні вихідні їздив на ринок із живим товаром – курчатами, каченятами та гусенятами. Дорога в поїзді – аж шість годин, вирушати треба вночі, щоб о сьомій вже бути на місці. Яйця інкубував самотужки. Однак у такому ритмі протримався лише рік.

На жаль, особливого багатства пташиний бізнес не приніс, та й кури почали хворіти й гинути. І розчарований Сергій подався в зовсім іншу сферу – освітню, але пропрацював вчителем лише рік. «Не моє!» – розводить руками біолог. Потім були поїздки до Німеччини, у господарство, де вирощують гриби.
– Раніше я ніколи не бував за кордоном, тому було дуже цікаво, – розповідає. – За два роки заробив трохи грошей, повернувся й купив на них дачу.

Як Перепелиця перепелів розводив

Тільки-но купив дачу, як перетворив її на перепелину ферму. Бо якщо тягне до тварин, хіба від себе втечеш?

У старенькому дерев’яному будинку на шести сотках поставив клітки – від підлоги до даху, впритул. Узимку все було добре, а ось улітку почалося справжнє пекло, у буквальному сенсі. Дах від спеки почорнів, всередині будинку було 36 градусів. Вентилятор тимчасово вирішував питання, але одного разу на цілий день вимкнули електрику. Коли Сергій примчав на порятунок, майже всі птахи були мертві, виносив їх відрами. Вижили лише ті, які жили на нижньому поверсі.

Звісно, ця подія його дуже вразила, але не підкосила. Почав зводити новий будинок, уже більший і надійніший. Перепели жили на цокольному поверсі, а родина – вище. «Без пташок я навряд чи зайнявся би будівництвом – досі їм дякую», – усміхається чоловік.

Наразі Сергій працює економістом, але це не заважає йому, як і раніше, експериментувати з курми. Кожної вільної хвилинки він біжить до кліток, когось схрещує, інкубує яйця та з нетерпінням чекає на пташенят.

Курівництво – сфера специфічна: галас і запах часто відлякують людей. Жінок – у першу чергу. Сергій відчув це повною мірою. Усі його половинки були далеко не фанатками курей. Він досі із заздрістю дивиться на всіх жінок, які приїздять до нього за пташками або яйцями. Оце комусь пощастило! Його дружина звикла, терпить, але досі не розуміє, навіщо розводити птицю, якщо всі продукти птахівництва легко купити.

Ох уже ці курячі капризи!

Хоч кури й вважаються не особливо розумними, вони бувають дуже принциповими. Особливо, коли це стосується підбору пари та знесення яєць.

– Колись у мене була рідкісна блакитна араукана, – розповідає Сергій. – Дві її «товарки» неслися заплідненими яйцями, а вона того самого півня до себе не підпускала, навіть поруч із ним ходити не хотіла. Поміняв півня – і все виправилося, мабуть, просто не подобався їй кавалер. А ще був випадок із яйцями від породи шабо. Чудова сімейка, півник і дві курочки, а яйця незапліднені – хоч плач. Від безсилля я продав цих курей, а покупець потім казав, що отримав багато курчат. Чи-то нова обстановка подіяла, чи вільний вигул, не знаю. Інші кури чудово парувалися в клітках, а ці вередухи – ні.

Як збираються колекції? Побачив – втратив спокій – придбав. Так було в Сергія з китайськими пуховими курми. Почав збирати всіх кольорів: білих, чорних, голубих, персикових… Є такі, із якими не розлучиться ні при яких обставинах. Це гамбурзькі кури, голландські білочубі, араукани.

Кращі за сторожового собаку

– Гуси врятували Рим, а ці кури можуть врятувати будь-що, – сміється чоловік, розповідаючи про гамбурзьких курей. – Вони дуже сторожкі та полохливі, чимось нагадують у цьому плані цесарок. Моментально підіймають такий галас, що у вухах дзвенить. Але мене це не дратує. Ще вони добре літають: без проблем долали двометровий паркан і гуляли вулиці. Сусід йшов гуляти з собакою та як закричить: «Прибери курей!» Я на вулицею, а вони вже вдома гуляють, повернулися.

Сергій радить: якщо будете тримати гамбурзьких курчат разом з іншими породами, краще, щоб останніх було більше, інакше весь молодняк стане таким же нервовим. Зате є й плюси: гамбурзькі несуть доволі великі яйця (55 г) і мають чимало м’яса на збитих тушках. Не кістляві, є жирок, незважаючи на малий розмір. Були виведені, як несучки. Із мінусів – хворобливість та інколи пізньостиглість.

Аристократи зі стрижкою

– У мене враження, що це взагалі не курка, а домашня тварина на кшталт собаки чи кота, – характеризує господар голландських білочубих курочок. – Вони мало чим нагадують курей: ходять лише по доріжках, город не псують, дуже спокійні. Такі собі курячі аристократки! Коли заходжу в їхній будиночок, завжди уважно дивлюся під ноги, аби не наступити: ці кури не звикли тікати. А одна «голландка» навпаки біжить до менейі лащиться, як цуценя. Годувати їх треба сухим кормом, щоб «шапки» не вимащувалися. Їх тримають окремо від інших курей, інакше ті вискубуть усю красу. До речі, я довго не знав, чому заморські білочубі на фото виглядають не так, як мої – поки не зрозумів, що їм просто роблять зачіски ножицями! Чик-чик – і на голові метелик чи квітка, ось і весь секрет! Наразі в мене нова ідея-фікс: виростити гігантських особин цієї породи, адже за стандартами вони можуть досягти аж трьох кілограмів.

Безхвості, ще й з блакитними яйцями

Курей породи араукани Сергій завів як диковинку, бо несе блакитні та зелені яйця. Пізніше дізнався, що є багато інших порід, простіших в утриманні, що теж мають таку особливість – амераукани, легбар, хвостата англійська араукана, синь-синь-дянь тощо. Однак від арауканів відмовлятися пізно. Вони полонили любителя характерними щіточками по боках голови та кумедною безхвостістю.

– Інших таких, із щіточками, не існує, – каже Сергій. – Хоча ця особливість дуже небезпечна: вона йде в парі з напівлетальним геном. Простіше кажучи, потомство часто гине. Але мені якось щастить.

Про араукан часто кажуть, що їхні яйця важко запліднити. Насправді, як пояснює спеціаліст, потрібно просто підстригати куркам та півням зади. Жодної магії – лише ножиці та вмілий господар. Десь раз на місяць стрижку треба підправляти. Півні араукан дуже сексуально активні, тому питань більше не буде. Загалом ця порода безпроблемна: птахи гарно їдять, нормально ростуть, мають добре розвинену тушку (на випадок, коли довелося зарізати та з’їсти).

Майбутнє – за бентамками

Питаю, чи називає він своїх курей, все ж таки не на м’ясо їх вирощує, багатьох тримає роками.

– Правила такого немає, але деякі особини все ж отримали ім’я. Одну курку, наприклад, кличу Анка-кулеметниця: вона несеться дуже активно. А чорну араукану кличу Злою куркою, бо ніколи не дає дістати яйця з гнізда. Шкіру на руці пробиває дзьобом до крові. Тоді я дістаю ганчірку, вона в неї чіпляється, а я тим часом забираю яйце.

Розповів нам Сергій і про бентамок. Багато хто помилково думає, що це порода курей. Насправді ж так називають будь-яких курей малого розміру. Серед них є і копії великих порід, і окремі дрібні породи. Їх часто кличуть карликовими, хоча карликовість – це хвороба, а бентамки цілком здорові. В Україні вони достатньо поширені. Щоправда, багато яєць чи м’яса від них не отримаєш – акцент лише на красі. Щоправда, з бентамок непогані квочки, можуть висиджувати курчат, фазанят, інших пташенят.

Саме з бентамками пов’язана одна мрія нашого співрозмовника. Він хоче збільшити їхню несучість до максимуму. Наразі кожна дає по 70-80 яєць на рік. На перший погляд ідея здається безглуздою – ну які яйця від крихітних курок? Проте, якщо підрахувати співвідношення ваги курки та яйця, то не все так погано. Дивіться самі: у 500-грамової бентамки яйце важить мінімум 33 грами, тобто 6,6% від маси тіла. Звичайна двокілограмова курка несе яйця по 60 грамів (3% від маси тіла). Якщо порівнювати останню з бентамками, то вона мала б давати 130-грамові яйця. Таким чином, утримувати маленьку бентамку, що їсть небагато, вигідніше. За одиницю корму вона дає вдвічі більше білкової маси.

А цей експеримент вже можна вважати вдалим. Цього року Сергій спробував інкубувати надбиті та тріснуті яйця. Зазвичай у книжках пишуть, що вони не годяться, але ж як буває шкода, коли довго чекаєш від рідкісної птиці яйце, а вона його розбила! Пошкоджені ділянки чоловік заклеїв скотчем і поклав до інкубатора. Ізпершого яйця вже вивелося курчатко.

Наталія ФЕДОРОВА

Фото з архіву Сергія Перепелиці

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.