У карпатських селах туристів годують жабами і саджають живцем у гарячі казани

poloninadbk3.com_.ua_.jpg

Карпати стоять укриті снігом, а на березі гірської річки парує казан із туристами в плавках і купальниках. Палахкотить вогнище. Дядько в куфайці підкладає колоду за колодою. Такий ролик багато років тому я бачив у телевізійних новинах. Картинка міцно засіла в пам’яті, як і назва гірського села, де відпочивають у такий незвичний спосіб – Лумшори. А навесні умовив друзів побувати на незвичайному курорті, що в Перечинському районі Закарпатської області.

На вокзалі в Ужгороді таксисти переймають туристів. Один із них обіцяє довезти мікроавтобусом нас п’ятьох за 450 грн. Погоджуємося й за 10 хвилин ми вже в’їжджаємо в передгір’я. Друзі, які попервах посміювалися над тряским місцевим шляхом, змовкають, захоплено розглядаючи гори, що все ближче підступають до асфальту. Гірські пейзажі переривають села, довжелезні густо забудовані вулиці уздовж долин. Дорога звивається далі між горами, під височезними буками, а внизу – стрімкий потік.

У Лумшори доїжджаємо за 40 хвилин, висаджуємось на початку села, й одразу натрапляємо на вивіску «Чани».

– Маєте почекати півтори години, поки наллємо і зігріємо воду, – говорить господар. Він пропонує почекати в колибі, тобто невеликому ресторанчику в горянському стилі. Однак наш гурт вирішує витратити цей час на оглядини села.

У селі кількадесят дворів і ,здається, на кожних воротах висять оголошення «чани». Купальні з цілющими властивостями відомі в Лумшорах із XVI століття. Величезні чавунні казани наповнюють сірководневою мінеральною водою, нагрівають до 36-40 градусів, додають гірські трави. Після тижня таких ванн хворі забувають про болі в суглобах. За годину встигаємо піднятися кам’яною дорогою над річкою Туричкою, перетинаємо кілька давніх мостів, спускаємося до водоспадів, проте вже час повертатися до купальні.

За півтори години купання ми відразу заплатили 375 грн. Тож, зрозуміло, що захотіли отримати сповна за кожну гривню.

– Здіймайте з себе всі ланцюжки, бо срібло в мінеральній воді чорніє, – господар веде в дерев’яний хлівець просто на березі гірської річки.
– Ми не обпечемося? У вас же тут вогнище... – хвилюється одна з подруг, Євгенія.

Заходимо. Велика чавунна посудина вмурована в кам’яну долівку, біля якої лавки зі столами. Однієї стінки немає, дерев’яні східці ведуть просто у річку. Після 5-10 хвилин у гарячій воді рекомендують зануритися в гірський потік. Швидко перевдягаємося і намагаємося вшістьох втиснутися в посудину. Усім стає весело від того, що сидіти у воді доводиться тісно, пліч-о-пліч, плутаючись між ногами одне одного. Гаряча вода з пахощами гірських трав швидко розморюють, голова йде обертом...

– Ну все, я більше не витримаю, – оголошує 50-річний Сергій і біжіть до заглибини в кам’янистому дні річки. – Ка-айф!

Його дружина Тетяна квапиться слідом. Після другого заходу в гарячий казан господар приносить чаї з медом. Розсідаємося по лавках, закутавшись у простирадла. Надворі все ж таки 2 градуси. Та нам добре. Робимо ще кілька занурень, допиваємо чай, фотографуємось у казані та річці – і все, час вичерпано. Спішно одягаємося. Тим часом господар зливає з казана воду: занурює один кінець довгого шланга в казан, а інший – у річку. За хвилину ємність порожніє.

А ми вже в колибі. Усідаємося за великим столом посеред зали, завішаної килимами й опудалами диких тварин по кутках. Страви – одна екзотичніша за іншу. Наприклад, закарпатські оливки. Так жартівливо називають мариновані сливи. Обов’язково слід скуштувати бограч – зготований на вогнищі гострий суп із копченого сала, свинини, картоплі, цибулі та паприки.

Розливне пиво – казково дешеве, як на столичного туриста: 10 грн за півлітровий кухоль. Щоправда, місцевого закарпатського в меню не знайдеш, лише найпоширеніші найменування. Зате можна скуштувати чеське або словацьке – від 15 грн за 0,5 л. Загалом обід у лумшорських колибах обійдеться в 50-60 грн, звісно, якщо не замовляти форель. Цю рибу з місцевих риборозпліників подадуть за 50-70 грн. Проте за півкілограмову порцію маринованих білих грибів (інших горяни не збирають) доведеться викласти цілу сотню. Наш гурт обмежується пивом, бограчем і тертюхами з ріпи (так горяни називають картоплю), і платимо по 60 грн кожен.

Тетяна згадує про суто місцеву страву – тушковані жаб’ячі лапки. Запитує про них офіціантку. Та робить злякані очі: ні-ні, жаб нема, бо їх майже всіх поїли, і тепер екологічна інспекція накладає величезні штрафи бодай за одну вбиту жабу. От де можна скуштувати лапки – це в Тур’їх Реметах, селі на 15 км донизу від Лумшорів. Там жабами смакують із ХIX століття, навчившись від французьких офіцерів – полонених із наполеонівського війська, що відбували в Карпатах своє заслання. Раніше готували їх тільки напровесні, під час весняної міграції земноводних, саме тоді їхнє м’ясо найсмачніше. Після заборони екологів диким тваринам дали спокій, а жаб’ячі стегенця в два ресторанчики Тур’їх Ремет завозять зі спеціальних ферм на Вінниччині.

Повернутися до Ужгорода, плануємо того ж дня, але вже рейсовим автобусом. Із нами прощаються й заохочують повернутися.

– Поведемо вас на екскурсії довкруг Лумшорів, – обіцяє Василь Кайтанович, господар садиби «У Цімбора» – Перейдемо через гору до села Лікіцари, де давня й дуже гарна дерев’яна церква. На один день поведемо на водоспади, гірські озера, полонину Руну. По дорозі назбираєте яфин (це він про чорниці. – Ред.), малини. Ящірки, гадюки подивимося. Неподалік є форельне господарство, наловите риби, і її вам одразу ж приготують. Ще в нас є апітерапія – спатимете на вулику. А який обід вам зготуємо! Панський – із ягняти.

І слухаючи його, нам вже не хочеться й їхати звідси.

Сергій ГРОМОВИЙ

Доверстка

Загадкове зникнення казанів

Через чудодійні властивості лумшорської води 1600 року відкрили першу в Карпатах водолікарню. Великі дерев’яні ночви заповнювали холодною мінеральною водою. Нагрівали, вкидаючи в ночви розпечене каміння. А за сотню років у сусідньому селі Тур’ї Ремети відкрили ливарню – металургійний завод. Там лумшоряни замовили величезні чавунні казани. Відтоді й почали «варити» курортників на повільному вогнищі.

Після Другої світової казани зникли, а в 1970-му місцевий житель Володимир Ап’ярі кілька з них відкопав. Відтоді почалося відновлення курорту.
доверстка

Як дістатися на стародавній курорт

Маршрутки ходять із Ужгорода в Лумшори тричі на день, вартість проїзду – 25 грн. До Ужгорода найпростіше дістатися потягами, вони з’єднують із 13 обласними та 47 районними центрами. Вартість плацкарту з Києва – 130,5 грн, із Одеси – 169 грн, Львова – 65 грн.

Цифра
42
осіб постійно живуть у селі Лумшори, хоча прописані 84. Щороку сюди приїздять більше 10-18 тис. туристів. У зелених садибах, базах відпочинку працюють більше 100 осіб, що приїздять із сусідніх сіл та Ужгорода.

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.