Ось і купила каблучку!

busiki-kolechki.ru_.jpg

Оксана з Петром одружилися два роки тому. Симпатична молодиця відразу переїхала в квартиру чоловіка й почала господарювати – цілу весну на дачі працювала, влітку варення та салати на зиму закривала, восени на дачі копала картоплю та збирала яблука. Петро працював далекобійником, тож більшість часу проводив за кермом далеко за межами України. «Ох, і хороша у мене дружина! – не міг нахвалитися сусідам. – І в квартирі завжди чистота й порядок і на кухні наварено, насмажено, спечено, а що вже в ліжку віртуозка! Пощастило ж мені з нею!». «І що, дійсно віртуозка? – перепитав Іван, сусід із квартири навпроти. – Чи ти, Петре, перебільшуєш?». «Ні, Іване, не перебільшую, – відповів чоловік і солодко усміхнувся. – Що тут казати?
Словом – пощастило! До того ж вона мені вірна, не те, що теперішні жінки – тільки й дивляться, де б гульнути. От купимо трикімнатну квартиру й народить мені моя голубонька сина. А тоді й доньку…».

Після тієї розмови Іван почав час від часу заходити в гості до сусідів. Приносив вино, цукерки і – починав довгі розмови з господарем про життя. Оксана, здавалося, його зовсім не цікавила, проте насправді чоловік тихцем приглядався до жінки. Мало хто знав, що подружнє життя Івана та дружини трималося виключно на трьох дітях, яких потрібно було одягати, взувати, збирати до школи. «Ти – колода, – зі злістю прошепотів якось серед ночі Іван. – Справжнісінька колода! І навіщо я дурний з тобою одружився? Аби на твоє лице дивитися?». «Потрібно було шукати проститутку, – не змовчала дружина. – Вона б тобі виконувала акробатичні номери в ліжку. А я проста жінка і…». «Усі прості жінки, які люблять своїх чоловіків, дбають про те, аби їм було добре в ліжку, – почав злитися Іван. – Тільки тобі все байдуже. Таке враження…». «Що тобі двадцять років, а не сорок, – перебила його Надія. – Тільки дурне в голові». Відтоді подружжя почало спати окремо, а Надійка час від часу зауважувала, що її чоловік ласо поглядає в бік сусідки. Проте нічого зайвого по відношенню до неї він не дозволяв, та й сусідка тримала всіх чоловіків на відстані, тож Надя спала спокійно.

Якось Іван спробував позалицятися до Оксани, проте жінка відхилила його наміри. «Невже ж я такий тобі огидний? – запитав він, притиснувши якось сусідку до стінки ліфта. – Твій Петро на десять років старший від мене і товстіший». «Надумав порівняти себе з моїм чоловіком? – розсміялася жінка. – Та ти його мізинця не вартуєш! Мій і гроші вміє заробити і господар гарний.
І взагалі, Іване, краще приділяй увагу своїй Наді, а то лише за мною очима стріляєш». Таке порівняння його з сусідом Іван стерпіти не міг і затаїв собі на думці все ж добитися ласки Оксани. Будь-якою ціною! «Нічого-нічого, – мстиво думав Іван. – І я спробую твоїх любощів. Не все ж Петрові має бути».

…Пройшло півроку. Наближався Новий рік, і Оксана вже складала список тих смаколиків, які планувала приготувати на святковий стіл. За три дні додому з далекого Гамбурга мав повернутися Петро. «Слухай, сусідко, – зайшовши до квартири, Іван знову почав про своє. – Так тебе хочу, що ти мені вже ночами снитися почала! Не повіриш – ледве закрию очі, як відразу бачу тебе. Тож хочу тобі запропонувати дві тисячі гривень за твою ласку!». Спершу Оксана хотіла виставити сусід геть, а тоді згадала про каблучку, яку нещодавно бачила в ювелірному магазині. Пригадує, як поміряла і – мріяла про те, що на її тонких пальчиках ця прикраса чудово виглядала б. Проте – вони з Петром збирали гроші на більшу квартиру, тож купували лише необхідне.

Словом, згрішила жінка із сусідом прямо у вітальні на дивані. Він же, вийнявши чотири пятсотгривневі купюри, поклав на диван і, пославши їй повітряний поцілунок, пішов додому. Цілий вечір і ніч жінка картала себе за скоєне. Проте вранці вирішила, що про те, що трапилося, потрібно забути – мовляв, це вже в минулому. До того ж приємно гріла думка про каблучку.
«Голубонько моя, маю ще дві тисячі, – заглянув сусід. – Дай ще тебе приголублю, бо ж завтра твій Петро вже вдома буде. Ось гроші. Дивися, на тумбочку кладу…».

Проте купити каблучку Оксані так і не вдалося. Чотири тисячі вона поклала в шкатулку й мріяла про ювелірну прикрасу, яку планувала купити найближчими днями – магазин обіцяв за тиждень до Нового року зробити гарні знижки та прикраси. «Послухай-но, люба, Іван три місяці тому, яку купував скутер, позичав у мене чотири тисячі гривень, – поснідавши, мовив Петро. – Я вчора ввечері його бачив і він казав, що гроші віддав тобі. Я за останню поїздку заробив ще шість, тож давай за ці десять купимо трішки доларів і – почнемо підшукувати краще житло…».

У відповідь жінка лише почервоніла і опустила очі в тарілку. «Он чого він такий щедрий був, – промайнуло в голові. – А я, дурепа… Добре, що хоч вчора не пішла та за ті гроші не купила ту кляту каблучку!».

Олена ГАВРИЛЮК

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.