Маловідома столиця

invtur.com_.ua_.jpg

Глухів як резиденція гетьманів, цукрозаводчиків, картоплі й луб’яних культур
«Коли найближчий рельсобус?» – питаю в залізничників на станції Глухів, що розташована на околиці містечка. Про цей модерновий вид транспорту я вичитав в інтернеті. Написали: Глухів – перший населений пункт, де з’явився такий автобус, що рухається рейками. Залізничники розводять руками: скасовано рік тому. Не мав попиту в населення. Та й узагалі станція – для вантажних перевезень. Прикро. Благо, збереглися інші цікавинки, здебільшого оповиті історією, на що ми й приїхали подивитися.

Цікавинка перша. Мером міста, яке розкинулося на берегах річки Есмань, у 2015 році став нащадок цукровиробників Терещенків – Мішель. Тринадцять років тому він повернувся з Франції до України і займався фермерством у Глухівському районі, обробляючи 3 тис. га землі. Міським головою він став, набравши в першому ж турі більше 60% голосів. Колишні опоненти й досі не можуть змиритися з поразкою, публікують у місцевій пресі антитерещенківські статті й називають його «інтуристом». Але глухівчани на це не зважають – навпаки, люблять свого мера, який розмовляє українською з відчутним акцентом.

Центральна вулиця Глухова носить ім’я його родини – вул. Терещенків. Інтуристом, а точніше – біженцем у Францію зробили Мішелевого діда, міністра Тимчасового уряду, більшовики після перевороту 1917 року. Однак навіть тепер, через сто років, у Глухові пам’ятають, скільки добра зробила для рідної Сіверщини сім’я агропромисловців і меценатів Терещенків. Вони збудували в Глухові найкрасивіші будинки, які прикрашають місто й досі: Трьоханастасіївську церкву, Інститут луб’яних культур, шпиталь, ремісниче училище. Мішель Терещенко з дитинства чув від батька розповіді про родинне гніздо – Глухів. І коли це стало можливим, він приїхав сюди, поселився, заснував кілька успішних аграрних підприємств.

Тисячоріччя міста відсвяткували ще 1992 року, а не так давно відзначили 300 років від проголошення його столицею Гетьманщини. На честь тієї події на центральній площі встановили пам’ятний знак «Глухів гетьманський». Учені виокремлюють навіть «глухівський період» історії України, що тривав майже все ХVIII століття. Тут містилася столиця Війська Запорозького впродовж 1708-1764 років та адміністрація Малоросійської губернії з 1765 по 1773 роки. Місто було резидентурою гетьманів Івана Скоропадського, Данила Апостола, Кирила Розумовського. Також воно пов’язане з діяльністю гетьманів Дем’яна Многогрішного, Павла Полуботка та Івана Мазепи. Отже, недаремно Глухів вважається центром державотворення. Саме тут, у Глухові, 1708 року підпорядковані царю Петру I церковні ієрархи наклали анафему на Івана Мазепу.

Коли утворили Малоросійську губернію з адміністративним центром у Глухові, у Російської імперії якраз привчали селян вирощувати замість брукви «земляні яблука», тобто південноамериканську картоплю. Із Санкт-Петербурга до Глухова надіслали інструкцію, як її культивувати, і перші 12 пудів картоплі для висаждування. Виходить, що це місто також «резиденція» української бульби, саме звідси картопля почала поширюватися далі. До речі, на Сумщині її й нині вирощують чимало і охоче – область щороку збирає не менше 1 млн тонн.

А крім того, на Глухівщині здавна активно культивують льон і коноплі. Тутешній НДІ луб’яних культур відомий власним сортом конопель, який не містить наркотичних речовин, але зберіг інші корисні властивості. Наприклад, я куштував конопляний хліб, вмочуючи його в конопляну олію. Ці дива виробляє місцева фірма «Десналенд. Українські делікатеси». Роблять тут із коноплі й льону мотузки, верх взуття, ізоляційні обмотки для електричних кабелів.

Походжаю упорядкованими старовинними вулицями – у Глухові є чим помилуватися. Педагогічний університет, заснований 1874 року, носить ім’я Олександра Довженка, бо саме тут навчався світовий геній кінематографу й літератури. Трьоханастасіївська церква, будівля Глухівського учительського інституту, Київська брама, краєзнавчий музей (колишній дім Дворянських зборів) – прекрасні зразки архітектури класицизму й бароко.

Серед архітектерних чудасій – башта водогону, яку видно ще за кілька кілометрів від міста. Споруда заввишки 41 м збудована 1928 року в нетрадиційній архітектурній манері, з декоративним оздобленням. Конусний дах переходить у гостру вежу зі шпилем, на якій встановлений годинник із боєм. Зараз ця водонапірна башта є популярним туристичним об’єктом. Якщо піднятися її ґвинтовими сходами, можна оглянути місто та його околиці з пташиного польоту.

Розвиткові рідної для нього Сіверщини приділив увагу й Леонід Кучма. За його президентства у 1994 році Глухів став державним історико-культурним заповідником, і багато видатних споруд, включно із цією баштою водогону, відтоді почали реставруватися.

Утім, не забуваймо, що Глухів якийсь час входив і до складу Польщі та Литви. Тоді він здобув Маґдебурзьке право і європейський респект.

Це й помітне в масштабах усієї України місто з мистецькими традиціями. У школі півчих тут навчалися видатні композитори Максим Березовський і Дмитро Бортнянський. На їхню честь встановлено не лише дві бронзові скульптури в міському парку, а й щорічно проводиться фестиваль духовної музики «Глинські дзвони».

Музичні фести, спортивні змагання, громадські ініціативи, екологічні флеш-моби тут відбуваються регулярно. Якраз у дні мого перебування в Глухові молодь висаджувала липову алею на території Трохимівського саду – так називається новий, ще не дуже озеленений мікрорайон. Третину населення Глухова становить студентство, і це робить життя в місті жвавим і прогресивним. До речі, саме молоді волонтери допомогли Мішелю Терещенку стати мером, винахідливо агітуючи за нього бабусь і дідусів.

Однак мені вже час до Києва. Я знаю, що автобуси з Глухова до столиці ходять не щодня й доведеться їхати залізницею через Шостку. Тож купую залізничний квиток поруч із водогінною баштою, вирушаю в дорогу. Але відчуваю, що ні, не все ще побачив, не все відчув. Тим більше приводу повернутися.

Ігор ПЕТРЕНКО

На фото:

Київська брама Глухівської фортеці
Пішохідна частина центральної вулиці, так звана стометрівка
Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка
Трьоханастасіївська церква
Пам’ятник Дмитру Бортнянському в міському парку

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.