Лікар Айболить зі «СтреКозиної» ферми

IMG_5671_0.JPG

Родина Приходьків із селища Брусилів Житомирської області утримує майже 400 тварин: від кіз і свиней – до прісноводних скатів

Коли 2008 року ветлікар Катерина Приходько з родиною переїхала до сільської місцевості, то наголосила: нічого, окрім домашніх котів-собак, у сім’ї не заводитимуть. Але минув рік, і з сараю почало доноситися життєрадісне мекання та квоктання.

– Не уявляю себе без живності ще з дитинства, – зізнається Катерина, симпатична чорнявка з ясними зеленими очима. – Ця пристрасть у мене від батьків. На далекому Сахаліні, куди вони потрапили з Києва за розподілом іще за СРСР, батько з мамою тримали багато худоби. Щоправда, вони мріяли, аби донька стала програмістом, але потяг до тварин переміг. Тепер бачу, що він перемагає й у моєї 16-річної доньки Лізи.

Якщо порахувати всіх улюбленців родини – а це кози, свині, кролі, кури, качки, індики, перепели, собаки, коти, акваріумні рибки, папуга, скати – то вийде близько чотирьох сотень живих душ! Із дитинчатами навіть більше. Незважаючи на таку кількість мешканців, ферма все ж таки козина. Назвали її «СтреКоза». З одного боку, є співзвуччя зі словом «коза», з іншого – це спогад про Сахалін, де живі легенди про самураїв, а вони дуже поважали комах, яких українці називають бабками.

Деревні стрибуни

У сарайчику мешкають представники двох козиних порід – зааненської та нубійської.

– Зааненські славляться своїми надоями: на піці лактації це 12-15 літрів. Мій власний рекорд – 8 літрів, – пояснює свій вибір Катерина. – До того ж цю породу все життя мріяв розводити мій батько, але в ті часи її неможливо було дістати. А нубійці – рекордсмени за жирністю молока. Воно ідеально підходить для виробництва сирів. Якщо схрестити цих кіз, отримаємо гібрид, який у народі називають «знуби». Він дає дуже міцних і витривалих тварин, які швидко ростуть. Молока багато, і воно жирне, м’ясо смачне й нагадує нежирну баранину.

Нубійські кози виглядають незвично: у них довгі повислі вуха та характерний ніс із горбинкою. Забарвлення може бути будь-яким – рудим, чорним, білим і навіть «у яблуках». За характером нубійці дуже допитливі та контактні, постійно лащаться до тих, кого люблять, обожнюють дітей. Мають звичку об’їдати дерева, постійно норовлять на них залізти (ось воно, африканське минуле!)

Є в них ще одна особливість, із якою ніяк не можна не рахуватися. Ці кози, віддаючи молоко, позбавляють власний організм корисних речовин. Якщо раціон буде поганим, тварина швидко «згасне». Якщо добрим, то, з’їдаючи 4 кг зерна з вітамінами, якісне сіно у вільному доступі й п’ючи вдосталь води, доросла коза дасть не менше 8 літрів молока. За словами Катерини, 10 із любов’ю доглянутих домашніх кізочок легко замінять 20-30 промислових.

Папуга з рукава

Ветеринар – професія, яка ідеально підходить для села. У цьому Катерина впевнилася на власному досвіді. По-перше, завжди є попит на послуги, по-друге, є де розвернутися із численною живністю.

Чоловік нашої співрозмовниці, Володимир, і досі жартує, що в село вони переїхали виключно заради собак. Адже чотири величезні чорні тер’єри – це вам не ховрашки! Тепер хвостаті улюбленці із задоволенням гасають на просторі та готуються до чергової виставки.
Їм складає компанію трійка маленьких чіхуахуа, яких обожнює донька Ліза. Не обійшлося й без котів: енергетичну рівновагу в домі бережуть сіамець, лисий сфінкс і два рідкісних бенгала. Цих бенгалів як коштовні «іграшки», що набридли, якось привезли до ветклініки й попросили приспати. Добре, що вони потрапили до рук лікаря Катерини. А ще в Приходьків живе рідкісний білолобий папуга – кубинський амазон. Він завжди готовий потеревенити з гостями, причому робить це не абияк, а «в тему».

– Одна знайома вчителька потайки, у рукаві, привезла цю пташку з Куби, хотіла подарувати своїм дітям, а вони відмовилися, – розповідає Катерина. – А нам Гоша відразу сподобався. Зараз йому 26 років, такий собі чемний чоловік у самому розквіті сил – ніколи не забуде сказати «Дякую» і «До побачення». А зранку так тихенько шепоче: «Гоша їсти хоче. Бідна, голодна пташка!» Коли почнемо сміятися, одразу бадьоро кричить: «Доброго ранку!»

Худобка з плавниками

У Володимира Приходька – інші захоплення, хоча в тій самій звірячій сфері. Раніше він займався зміями, ящірками та павуками, потім – рідкісними рибами – дискусами, а тепер завів собі прісноводних скатів. Батьківщина їхнього природного проживання – Амазонка. Парочка таких «худобок», як їх ласкаво кличе господар, живе в спальні в 300-літровом акваріумі. Благо, морська вода їм не потрібна. Годують їх морською рибою – прямо з рук.

Любов до тварин поєднує родину Приходьків. Ледве прийшовши з роботи, у костюмі та білосніжній сорочці, чоловік одразу біжить до сараю – почухати поросятам спинки, провідати кізок. Дружина теж готова будь-якої миті летіти до своїх пацієнтів – навіть уночі, навіть у далечінь. Скільки на її пам’яті екстремальних пологів, переломів, інфекцій! До речі, і закохалися Володимир і Катерина завдяки… вужику. Величезна змія, яка повзала берегом річки, так захопила дівчину, що хлопець одразу зрозумів: це його жінка.

За півроку – 120 кіло

Для виживання в селі одного захоплення тваринами замало. Щоб мати стабільний прибуток, родина тримає двох свиноматок породи ландрас і червона білопояса.

– Наші Маша та Глаша справно народжують чудових поросят. За півроку молодняк набирає по 100-120 кг. у селах зазвичай до такої маси годують 1-1,5 року. Як нам це вдається? За рахунок правильної годівлі протягом перших трьох місяців. Ну і поросна свиноматка має отримувати якісний вітамінізований корм, це теж суттєво впливає на майбутніх поросят, – розповідає господиня.

Виключно для власних потреб розводять кролів. Наразі Катерина схрещує самиць трьох порід – новозеландську білу, каліфорнійську та строкача – із самцем баранчиком. Отриманий крос стійкіший до хвороб і має більшу продуктивність. Хоча далеко не все було з кролями райдужно: одного разу за сезон загинуло біля сотні вухастиків.

– Було бажання все покинути, але ж це означає здатися! – говорить жінка. – І я знову почала працювати. Узагалі, сільське господарство – справа ризикована, де легко все втратити водночас. Тому треба дуже уважно ставитися до підбору порід. Одна справа – те, що пишуть в інтернеті, і зовсім інша – як поведе себе конкретна порода у ваших умовах, кліматичній зоні тощо. Щоб було не так боляче падати, я раджу не вкладати відразу всі гроші в одну ідею.

Як правильно рахувати гроші

У пташнику – кури (несучки та бройлери), качки-муларди, індики та перепілки. Від красунь брам відмовилися, цесарки не сподобалися своїм надокучливим галасом. «Клопоту багато, а м’ясо – нічого особливого, та сама курятина» – зазначає хазяйка. Одразу видно, що до господарювання тут підходять дуже практично: те, що приносить користь, залишають, інше – без жалю видаляють. При цьому дружина чітко прораховує, скільки, наприклад, м’яса потрібно всій родині для харчування. Так само і з козами: їх рівно стільки, скільки родина здатна обслужити без найманих робітників.

– Перед тим, як втілити в життя якусь ідею, я завжди беруся за блокнот, ручку та калькулятор, – пояснює Катерина. – Те саме роблю перед продажем свого товару. На жаль, більшість селян банально не вміють рахувати свої гроші. Скажімо, питаю: «Як ви оцінювали свою курку?». Відповідають: «За вартістю курчати та корму. І ще 10-20 грн для себе…», – сором’язливо додають пошепки. Так не можна! А як же свій витрачений час, зусилля, вода, електроенергія тощо? Це аж ніяк не соромно додати у вартість. Будь-який підприємець закладає в ціну всі свої витрати, а селяни цього не роблять.

Ферма тримає, але не прив’язує

– Так, робота біля тварин – без свят і вихідних, її не можна проігнорувати. Але не можна сказати, що хтось із нас постійно сидить у сараї, – каже Катерина. – Я працюю приватним ветлікарем, чоловік їздить на роботу до столиці. Щоб усе встигати, по-перше, ми мали грамотно організувати процес. По-друге, методи промислового утримання постійно пристосуваємо до домашнього господарства. Наприклад, корми зручно перемішувати звичайною бетономішалкою – тож чому не скористатися?

Загалом на все господарство Приходьки витрачають не більше 3-4 годин на день, і це в пік продуктивності ферми. Узимку – до години. У вільний час люблять їздити на рибалку, на прогулянки до Києва, у гості до друзів. Улітку навіть на море їздять, залишаючи тваринне царство на доньку-підлітка, яка з дитинства знає всю цю «кухню», і маму Катерини, яка, до речі, суто міський житель.

На жаль, чужий успіх часто стає приводом для заздрощів. Та більшість односельців рада таким сусідам. Для самої ж родини важливо, щоб погода в їхньому домі завжди була сонячною. Кожен має свою маленьку кімнатку, свій куточок, де можна відпочивати і щось робити за власними правилами. Але саме ця повага до потреб кожного й дає відчуття єдності й цінності родини. Не дивно, що після навчання та роботи подружжя та діти аж летять додому. Тут чути заспокійливе «ме-е-е», тут радісно сміється 5-річний Кирилко, граючись з курчатами, тут їхня спільна територія, повна щастя.

Наталія ФЕДОРОВА

Підверстка

А за «дурня» маєш відповісти

На Сахаліні у нас був козел Тихон. Напрочуд вередливий, поважав лише мого батька. А як ненавидів слово «дурень»! Одного разу я обізвала його, після чого змушена була три години відсиджуватися на даху гаражу, куди він мене загнав. А батьків знайомий постраждав ще більше: він сидів у машині, відкривши вікна. Було спекотно, Тихон ходив поруч. Запах у козла самі розумієте який. Ну чоловік і сказав: «Чого тобі, дурню, треба, пішов звідси!» Тихон завмер на хвильку, спокійно відійшов метрів на десять, а потім як розвернеться й ударить рогами в передні дверцята автівки! Її підкинуло, аж ледве не перевернуло. А чого він «хлопчика» обзивав? Сам винен!
Із ким поведешся...

Крихітний чіхуахуа на ім’я Чупс народився у будинку, де вже жили величезні чорні тер’єри, він із ними виріс і проводив весь вільний час. Ну, і звісно, вважав себе їхнім родичем. Як вони, охороняв дім, хазяйку, скалився, як вовк, сусіди навіть його боялися. Удома – суцільна ніжність, постійно просить усіх чухати йому за вушком. Та коли в собак починаються «весілля», Чупс не боїться битися з найбільшим тер’єром Уром. Учепиться тому в борідку під пащею та висить, як п’явка, поки хтось не віддере.

Ховався півроку

Наш Бабуїн – павук-птахоїд. Цей вид павуків – один із найбільших у світі, їхній розмір (із лапками) може сягати з блюдце чи навіть супову тарілку. Так от наш Бабуїн постійно від нас утікав. І одного разу сховався на спині мого чоловіка. Не описуватиму, з якою швидкістю Володя вилетів зі своєї футболки. А інший павук узагалі мандрував нашим будинком півроку. Де він був, що їв – ніхто не знає, але періодично ми знаходили його стару шкіру. Якщо хто не в курсі – то павуки линяють. Якось на 8 Березня я взяла вазу, засунула в неї руку, а там чергова павуча шкірка. Ну, думаю, мене цим не злякаєш. Аж раптом вона на мене як стрибне! Вазу я дивом не розбила, а павук прожив ще кілька років, потім знову втік, уже назавжди.

Зашли в гості до качки

Нубійські кози – особливі, вони часто поводяться не так, як інші. Якось я повернулася на ферму дуже пізно, уже було темно. Зима, холодно, десь мінус сім градусів. Кличу своїх нубів – нікого немає. Пішла за ліхтариком, у вольєрі пусто. Усі стіни цілі. Невже вкрали через двометровий паркан 60-70-кілограмових тварин, і навіть собаки не почули? Раптом до мене долітає якийсь шурхіт – виявилося, що всі п’ять кіз влізли в маленьку будку для качок! Розміри цієї хованки – 1,5х1 м, як вони там помістилися – досі загадка! Мабуть, скрутилися калачиком, як кішки. Причому вхід зовсім малий – 30х70 см.

Сміх крізь сльози

Кумедний випадок стався дорогою на пасовище. Нуби побачили дівчину з велосипедом у яскравій куртці й побігли за нею. Вона здалеку не роздивилася, хто це, почала кричати: «Заберіть собак!» Я, вгамовуючи сміх крізь сльози, бігла за нею, намагаючись пояснити, що це кози. Вона з переляку навіть не встигла сісти на свій велосипед, бігла поруч із ним. Нарешті, нуби її понюхали, радісно посмикали за куртку та повернулися назад. Вона ще довго дивилася нам услід.

Ще один випадок стався з німецькою вівчаркою. Вона була молода та дурна, кидалася на всіх підряд. Шум привернув увагу кіз. 20 допитливих нубійців вирішили подивитися, з ким я сварюся на прогулянці. Потім кинулися до собаки знайомитися. Ви б бачили, як той «німець» тікав! Нуби проводили його до самого будинку, а потім повернулися з ображеними мордами, мовляв, не вдалося роздивитися дивну тваринку.

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.