Із вірою в казку. Родина харків’ян побудувала в селі будинок із землі, теплицю валіпіні та знайшла сенс життя

хата

Кілька років тому Буряківські були звичайною міською родиною. Бігали на роботу, у справах. І все часу не вистачало. Тепер у них зовсім інший ритм життя. Неквапний і приємний, із плескотом риби у власному озерці та меканням улюблених кізочок.

За щастям – на велосипедах

Ідея про інше життя давно не давала спокою Ірині та Дмитру. Два дипломованих спеціалісти (вона – економіст, він – агроном-селекціонер) відчували серцем, що їхнє справжнє місце далеко від міських висоток і галасу. 2010 року подружжя почало шукати, де б оселитися. Їздили на велосипедах по навколишніх селах, роздивлялися. І таки знайшли те, про що мріяли. Таку місцевість, що й досі їх заворожує. Що вже казати про гостей, які вперше бачать таку красу!

Оформивши в селі Гришківка Зміївського району Харківської області шматок землі розміром 1,3 га, Буряківські почали втілювати плани в життя. За п’ять років побудували екобудинок з автономною системою енергозабезпечення, теплицю валіпіні, викопали власне озерце, встановили два вітряки, посадили сад. А головне – народили донечку Софійку, якій зараз 2 рочки. Ще в родині підростають два сини: 15-річний Станіслав і 13-річний Степан. Хлопці в усьому допомагають батькам, не кажучи вже про малечу, без якої жодна справа не обходиться.

Освіта не відкладається

«А як же навчання дітей?» – спитаєте ви. А з цим усе гаразд. По-перше, значення освіти дуже добре розуміють батьки, які закінчили виші. По-друге, освіта, на їхню думку, це не сидіння за партою. Сам Дмитро знає чотири мови, про всі технології, які втілює в життя, дізнався з іноземної літератури.

Хлопці наразі вчаться на екстернаті. Причому вже тут, у селі, почали дійсно цікавитися книжками, вивчати різні енциклопедії. За словами мами, старший Стас перечитав усе, що було друкованого в домі, тепер дійшов до тлумачного словника та електронної літератури. А Степан цікавиться технікою, розібрав і знову зібрав два мотоцикли, побував учнем у різних майстрів.

Маленька Соня просто живе й радує всіх своєю присутністю, мама досі годує її грудним молоком. Уся родина активно займається фізкультурою, загартовується холодною водою та голодує за графіком. Телевізора в домі немає та й не буде – така позиція батьків.

Круглий і рожевий

Будинок у Бураківських рожевий, круглий – точно, як у кіношних хоббітів. Та ще більше він дивує, коли дізнаєшся про технологію його виготовлення. Називається вона earth bags, а перекладається як «земляні мішки».

Ідея прийшла з інтернету. Сам проект Дмитро купив за 300 доларів у одного з любителів такого типу будівництва. У центрі – велика центральна кімната. Із неї вхід у дві спальні. Є комора, санвузол. Будували майже самотужки, якщо не враховувати друзів, які іноді приїжджали на день-два. Відбулося все досить швидко: влітку 2011-го розпочали, взимку 2012-го заселилися. Звісно, деякі роботи ще тривають, але це дрібниці.

Дерев’яного каркасу будівля не має, тільки в найбільший кімнаті є вертикальна опора. Дах – із величезних балок діаметром 50 см. Їх поклали прямо на землебитні стіни. Зверху тонші колоди та два шари очеретяних снопів, замочених у глині. Потім поклали саманну штукатурку (з глини, гною й соломи), зверху накрили поліполімерним матеріалом, який використовують для ставків. І, нарешті, останній шар – 20-сантиметровий, із землі. Його засіяли травою. Це й є дах.

У центральній кімнаті розташована звичайна цегляна піч з духовкою. Під час приготування їжі завдяки трубам, вмонтованим в піч, нагрівається вода для душа та рукомийника. За бажанням можна ввімкнути «теплу підлогу» – для цього закладені спеціальні трубки, але поки що потреби в тому не було. Спальні опалюються так званими печами-ракетами за технологією Янто Ейванса, яку Дмитро трохи модернізував. Вода подається зі свердловини ручним насосом. Електрику виробляють саморобні вітряки. Їх Дмитро сконструював самотужки. Один дає електрику (до загальної сітки навіть не підключалися), другий виробляє повітря для риби в ставку взимку та воду для крапельного поливу влітку. З електроприладів Буряківські використовують світлодіодне освітлення, комп’ютер, телефони, пральну міні-машину та ручний електроінструмент.

Одразу видно, що своїм творінням селянин задоволений. Узимку тепло, влітку прохолодно та сухо.

Бажаючих побачити цей будинок із казки – хоч відбавляй. Тому подружжя проводить екскурсії. Розповідають про сам будинок, а також незвичну теплицю, тварин, саморобні інструменти для обробітку важких ґрунтів, приборкання пирію, використання автомобільних покришок для вирощування винограду та малини, виробництво деревного вугілля задля підвищення родючості ґрунту тощо.

Підземна агробіосистема

«Валіпіні» дослівно означає «тепле місце». У Бураківських це заглиблена теплиця, що додатково виконує функції приміщення для тварин і птиці. Така собі замкнена агробіосистема. Розмір приміщення – 6х12 м, висота – приблизно 2,5 метра. Будувалося воно за технологією earth bags («мішки із землею»). До речі, як і будинок. Усередині є свердловина, але досліди показали, що полив під землею не потрібен, тому вода йде на зовнішній полив. Навіть узимку в валіпіні плюсова температура, тому тварини не мерзнуть. Вентиляція підтримує мікроклімат, тому різких перепадів між температурою повітря та ґрунту немає. Живиться валіпіні від сонячних батарей. Коли є сонце – і теплиця прогрівається, і електроенергія виробляється. Надлишок приводить у рух водяний насос і підсвічує місце утримання птахів.

– Обігрів має чотири джерела тепла: від тіл тварин і птиці; органіки, що розкладається під впливом бактерій і черв’яків; сонячної енергії, накопиченої в ґрунті; термоядерної реакції всередині Землі, завдяки якій температура на глибині двох метрів стабільна, незалежно від сезону, – близько 12 градусів тепла, – розповідає власник цієї біологічної системи Дмитро. – Якщо коротко описати принцип дії теплового ґрунтового акумулятора, то відбувається це так: гаряче повітря з теплиці не випускається назовні, а просочується в ґрунт на глибину 30-50 см. Ґрунт таким чином нагрівається, а повітря охолоджується. Для рослин це чудові умови, усе швидко йде в зріст. До того ж волога з повітря концентрується в районі коріння. Для її відведення є звичайна каналізація.

– Додає росту присутність у теплиці вуглекислого газу, – продовжує Дмитро. У моєму випадку джерело СО2 – це кози та гній. Є цікаві дослідження стосовно вуглекислого газу. Можна знизити освітлення вдвічі, та за наявності підгодівлі рослин цим газом урожай не впаде.
Аби стимулювати ріст рослин, господар використовує невелику напругу, яка посилює їхній потенціал, і потік корисних речовин прискорюється у кілька разів. Повітря рухається завдяки вентиляторам. Запилення відбувається вручну або комахами – для цього достатньо одного-єдиного вулика.

Власне озеро

Природа навкруги – чиста й незаймана. Людей дуже мало: дві родини та самотній дачник.

– Ми навіть не бачимося через велику відстань між будинками, – говорить Ірина. – Якщо чесно, я отримую величезну насолоду від такої незалежності: захотів – вийшов на свіже повітря та покричав досхочу, або облився водичкою голяка… Козам теж добре, пасемо їх цілорічно. Через горбисту місцевість вони мають дуже треновані ноги.
Прямо на ділянці Буряковських є озеро, яке вони зробили самотужки. Тут безліч риби, тож голодним точно ніхто не залишиться. Та й заробляти на водоймищі можна.

– Усі в один голос кажуть, що сотка водойми дає більше прибутку, ніж сотка землі, чим би її не засадив, – говорить Дмитро. – І я, здається, знаю, що для цього зробити. У ставку треба досягти біологічної рівноваги, а потім цю біосистему вбудувати в ланцюжок інших біосистем.

Поїхав за цвяхами – купив козу

Для Бураківських тваринництво розпочалося з того моменту, коли їхня папуга здобула волю. Потім вони завели кішок, східноєвропейську вівчарку Дію. Далі з’явилися кури та кози, із якими пов’язаний родинний жарт.

Якось Дмитро поїхав на ринок за цвяхами, а повернувся з козою. Іра кіз не те, що доїти не вміла – бачила лише кілька разів у житті. Але чомусь процес доїння дався їй легко. Хоча коза на ім’я Косорога виявилася особиною з характером охоронця та міцними щелепами. Через кілька днів для компанії купили козу Машу. Зараз на фермі 11 кіз і 2 цапи з дивними йменнями Самуель та Лука. У пташнику – кури й яєчні качки породи індійські бігуни. Є ще пасіка та кілька тисяч риб у озері: дзеркальний короп, товстолоб, щука, червонопірка, білий амур, лин, карась, окунь.

На питання, чи не кличе минуле життя, Іра задумливо посміхається, мовляв, якийсь час ще тягнуло кудись бігти, але поступово це зникло.
– Приємно щось задумати, почати й закінчити. І ніхто при цьому не заважає процесу. А ще люблю слухати відлуння власного голосу, особливо зранку, – зізнається жінка.

– Людські ресурси надто обмежені, – додає Дмитро, – аби дозволяти собі витрачати час на телебачення, політику, умовне житло, умовні харчі, умовну освіту та медицину, алкоголь, тютюн, наркотики, бізнес, кар’єру, централізоване енергопостачання та інші блага цивілізації. Сучасне життя схоже на супермаркет – блукай хоч цілий день, бери, що хочеш, але вихід – через касу. Я радий, що ми звільнилися від цього «мотлоху». Життя селянина, на наш погляд, максимально просте і чесне – як попрацюєш, так і отримаєш. Це наш рівень комфорту.

Наталія ФЕДОРОВА

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.