Лохина із сиром

DSCN4496.jpg

Ми вже розповідали, як п'ять років тому містяни Віктор Дитинко та Ігор Небилович узялися за вирощування лохини й розведення кіз. І тепер нам стало цікаво, чи втрималася їхня справа? 

Ідея зайнятися вирощуванням лохини, за словами Віктора, належала його товаришу Ігорю Небиловичу.

– 2010 року ми отримали в оренду земельну ділянку на 49 років і в 2011-му висадили перших 6 гектарів, ще 8 га досадили через два роки, трохи цьогоріч, наразі уже є 20 гектарів, – розповідає приватний підприємець Віктор Дитинко. – Цьогоріч почали освоювати новий пагорб біля наших плантацій у селі Оболоня й до кінця року плануємо засадити 11 гектарів.

Про переваги цієї ягоди, не надто ще знаної в нас, але популярної за кордоном, Віктор Олександрович розповідає охоче й багато. Бо, власне, через ці переваги й взялися за такий бізнес.

– По-перше, сезон плодоношення, залежно від сорту, починається на початку липня й закінчується у вересні, по-друге, ягода смачна, за вмістом мікроелементів абсолютно ідентична лісовій чорниці, а от щодо транспортабельності й терміну зберігання набагато вигідніша за всі ягідні культури. Із нашого досвіду, до місяця може зберігатися в холодильнику за температури 5-8 градусів тепла, а за нульової – і 45 днів.

Бізнес вигідний: за витрат у 100 тисяч гривень можна отримати мільйон доходу. Звісно, не відразу і не без наполегливої праці. І хоча продукція дорога  (120 гривень за кілограм, коли лісова чорниця коштувала на Прикарпатті 30 гривень), проблем зі збутом не мають.

– Не шукаємо покупців, вони самі приїжджають, ледь не сюди, на плантацію, – розповідає Віктор Дитинко. – Нас знаходять швидше, ніж ми пропонуємо. Купують переважно з Києва, міст-мільйонників, де заможніші люди, але найбільше орієнтуємося на Польщу, там найбільший попит.

Якщо перші саджанці закуповували в Румунії, згодом – голландської селекції, то тепер мають і власні. Кілька років тому створили свою лабораторію та розсадник із вирощування саджанців лохини. Зробили це після того, як довго чекали результатів столичної лабораторії. Тепер у власній лабораторії методом «ін вітро» (в пробірках) вирощують садивний матеріал, який потім у розсаднику доводять до потрібних розмірів. За словами керівника лабораторії Олега Базюка, вирощують лохину не лише для себе, а й на продаж, та й не лише лохину.

Наш сир за «їхньою» рецептурою

Коли двоє друзів Віктор та Ігор розпочинали свій бізнес, він у них був дійсно «через паркан»: в Оболоні поряд із плантацією лохини знаходилося літнє пасовище з козами та вівцями. За останні два з половиною роки вдалося прикупити й обладнати зимову ферму в селі Рахиня. Це вже з десяток кілометрів від Оболоні й Долини, які у справах доводиться не раз долати.

Кози – справа Ігоря Небиловича, який очолює фермерське господарство «Еко-Карпати».

– Починали ми з тридцяти кізочок, закуплених у місцевих мешканців, аби заощадити, і племінних козликів зааненської та альпійської породи, – розповідає Ігор Володимирович. – Тепер маємо ферму площею 600 квадратних метрів, є сто кіз вільного стада, 60 молодняка і 80 козеняток 3-4 місяців.

Наразі це єдина в області козина ферма, де запроваджене машинне доїння тварин і налагоджене виробництво твердих сирів. 

У родині Небиловичів із самого початку поставили собі за мету виробництво якісних козиних сирів. Власне, задля цього й узялися за тваринництво. Запросили волонтера з Швейцарії, який упродовж двох тижнів вчив доньку фермера правильно варити сири. Після того донька їздила на стажування у Францію на ферму, вчилася робити французькі види сирів. Навчилася й дружина. Такий-от сімейний бізнес.

Зараз у фермерському господарстві виготовляють розсільні сири, тверді, з пліснявою. За день – майже 20 кілограмів.

– Сири смачні, красиві, хороші, – не хвалиться, а констатує факт Ігор Небилович. – Проблем зі збутом немає. Реалізуємо на ринках Долини та Львова.

Проте є й проблеми. Одна з них – нестача ветеринарів, зоотехніків із козівництва. Самому потрібно допитуватися, дізнаватися, набувати власного досвіду. Не все гаразд і з державною підтримкою. Приміром, у минулому році отримали 30 тисяч гривень на закупівлю племінного стада, за ці кошти закупили в Київській області десять козенят. На Прикарпатті з обласного бюджету виділяють певні суми під такі-от проекти фермерів. А щодо садівництва та ягідництва, то такі програми не діють. Якщо ще на початку бізнесу держава повернула 390 тис. грн за придбання саджанців, ще 400 тис. грн отримали відповідно до програми розвитку садівництва, то цьогоріч цього немає.

– На сад навіть банки позику не хочуть надавати, – каже Віктор Дитинко.

А ще він пригадує, як два роки тривало оформлення земельної ділянки. Узяли її в оренду на 49 років, ціна була невисока, бо землі запасу. Придбали на аукціоні. Як уже пізніше дізнався Віктор Олександрович, якби зареєстрували фермерське господарство, то й аукціону не потрібно було б.

Шукати свою нішу 

На базі господарств Віктора Дитинка та Ігоря Небиловича відбувся обласний семінар із питань розвитку ягідництва та козівництва й вівчарства. За досвідом до них приїхали представники агроформувань із різних районів, фермери. І не лише за досвідом. Підприємці готові, звісно на взаємовигідних умовах (це все-таки бізнес), до співпраці. Посадковий матеріал є, до кого за порадою звернутися – теж є.

Конкуренції не бояться, мовляв, надто ще ніша не заповнена. Та й вигідно на присадибній ділянці посадити, приміром, лохину. На площі 10 соток 600-700 саджанців через 5 років можуть дати врожай до двох тонн ягід.

– Хіба мало людей удома сидять, не працюють, нарікають на державу, владу, десь і на себе, можливо, і водночас нічого не роблять, щоб щось змінити? – каже Віктор Дитинко. – А можна зайнятися корисною справою, створивши свій «недержавний пенсійний фонд».

Галина Добош, Івано-Франківська обл.

 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.