Прощальний сніданок

vasi.net_.jpg

Ця історія трапилася на Тернопіллі після Великої Вітчизняної війни. Обласний центр був повністю зруйнований фашистами. Але, як згадують старожили, усі завзято працювали, щоб скоріше розчистити вулиці від завалів. Усім набридла війна. Люди були щасливі від важкої, утомливої, але при тому мирної праці. Змучена виснажливими бомбардуваннями, розстрілами, голодом душа прагнула й прекрасного. Тому із часом у Тернополі почали з’являтися маленькі затишні кафе та ресторанчики. А такі заклади потребували музикантів. 

Олег був музикантом від Бога. Його скрипка могла й плакати, і сміятися. Кафе, де він виступав вечорами, збирало найбільше людей і, відповідно, прибутків. Кожен намагався його переманити до себе. І Олег грав там, де більше платили. Гроші йому потрібні були, бо в приміському селі мав маму, дружину й двох малих діток. Сім’я тішила його, давала натхнення. Діти, як ластів’ята, тулилися до батька. Як кажуть галичани, був чоловік при славі, грошах і любові. Здається: живи та радій. 

Але на щастя й водночас на біду сподобалася Олегові одна тернопільська красуня, яка із часом стала його коханкою. І почалося в чоловіка, як зазвичай у таких випадках буває, подвійне життя. Часто не ночував удома, приходив утомлений, із дітьми став непривітним, на дружину та матір покрикував, чого раніше з ним ніколи не бувало. Усі вбачали у цих перемінах настрою та характеру щось лихе. Лише дружина й мати всіляко захищали Олега, списуючи все на втому.

Олег останніми місяцями приносив додому значно менше грошей. Зрозуміло, що частина зароблених коштів, а може, їхня більша частина, витрачалися на коханку. Ця жінка, якій спочатку від Олега потрібне було лише пристрасне кохання, із часом почала вимагати від нього «доказів» його почуттів у вигляді одягу, взуття, коштовностей. І, осліплений гріховним коханням, Олег забув про родину, сімейний затишок, люблячу дружину та своїх ластів’ят. 

Із часом коханці стало замало й цього. «Ти не потрібен мені частинами, я хочу тебе всього, – заявила вона однієї ночі. – Якщо не залишиш дружину й не переберешся до Тернополя, можеш про мене забути». Що мав робити нещасний чоловік? Він просто одного вечора сказав дружині, що вже не любить її, у місті має іншу жінку, що завтра вранці забирає одяг і перебирається до неї в Тернопіль. Молода дружина, яка вже давно помітила зміни в поведінці чоловіка, невтішно заплакала: «Олежику, а я люблю лише тебе. У нас маленькі діточки. На кого ж ти покидаєш нас? Як ми будемо без тебе? Може, я не завжди привабливо виглядала. Але ж під моєю опікою твоя мати, синочок і донечка, город, поле, худоба. То ти пробач мені. Скажи, і я зроблю все, як ти захочеш». Але Олег був невблаганним: «Я вже все вирішив».

Чоловік пішов спати. А для його дружини ця ніч була безсонною. Жінка в сльозах зібрала докупи весь одяг чоловіка. Спочатку з образи хотіла все зіпхати докупи. Але потім передумала. Щось випрасувала, щось випрала, накрохмалила, підшила. Почистила черевики. Усе те спакувала в дві валізи. Потім приготувала святковий одяг для дітей, себе й матері. А ще зварила смачних страв на сніданок, гарно прибрала в світлиці. 

Коли Олег і діти прокинулися, господиня запросила всіх до столу. Син і донечка, старенька мати були дуже тим подивовані. А жінка, усміхнувшись, мовила: «Не свято в нас сьогодні, а печаль. Наш тато покидає родину та йде до іншої. Хай тобі, мій любий, щастить на новому місці. Хай про тебе турбуються, як ми турбувалися, шанують, як ми шанували. Нам тебе буде дуже не вистачати. Ми любимо тебе, але, якщо ти так вирішив, ми шануємо твій вибір. Поснідай перед дорогою, речі всі я тобі зібрала».

Після цих слів снідали лише діти, які не дуже зрозуміли, про що говорила їхня мати. Олег, обнявши сина і доньку та винувато глянувши на дружину, узяв ношу й вийшов із хати. Оговтався тільки біля сільського потічка. Поклав валізи на землю, сів на одну з них і задумався. Йому згадалися юначі роки, коли зійшовся зі своєю жінкою, як гарно жили вони в коханні та злагоді, як народилися діти. «Що затуманило мені розум? Чому забув про найкращих, найдорожчих людей? Як міг я таке вчинити з ними?» Олег гірко заплакав, а тоді різко підвівся й пішов назад – до рідного дому. 

Галина ЮРСА, м. Тернопіль

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.