Підвернулася корові дідова схованка...

senovodka1.jpg

Як корова перейшла на самолікування, а дід втратив апетит на півроку. 

Корову Ласку бабуся любила найбільше серед усієї живності на своєму обійсті. 

– Ласочку моя мила, – часто повторяла вона, гладячи її морду чи налитий бік. – Годувальнице ти наша! І молочко завдяки тобі в нас є, і сметанка, і сир, і кислячок…

– Му-у-у, – наче погоджуючись зі сказаним, подавала голос тварина й починала тертися об бабусю. – Му-у-у…

Ласку любили всі. Дідусь із ранньої весни намагався заготовити їй якомога більше сіна на зиму. Хлопчаки-сусіди, які пасли череду, казали, що якби всі корови мали такий спокійний норов, то вони з ранку й до вечора могли собі сидіти й грати в карти. Діти й онуки залюбки ласували смачним жирним сиром, у який бабуся клала свіжий мед і щедро поливала сметаною. 

– Як добре, що я тоді купила Ласочку, – пригадувала вона. – Мені Параска сказала, що в Ониськи гарні корови, то ж, думаю, запитаю в неї, чи не продасть теля. Вона й погодилася, а я, як тільки побачила нашу Ласочку, одразу наче відчула, що корова з того телятка буде доброю. 

Корівчина радувала ароматним молочком аж поки не трапилася біда. Чи то пастухи недогледіли і вона хапонула чогось, чи ще щось трапилося, однак у Ласки зупинився шлунок. Бідна корівка мучилася страшенно і без сліз на неї не можливо було дивитися. А що вже бабуся пережила! То на коліна перед іконами ставала, то знову до хліва бігла. 

– Шлунок не працює, – обмацавши Ласку, мовив ветеринар, якого дідусь видзвонив із райцентру. – Або зілля яке недобре з’їла, або яку комаху захопила. Можна її поколоти кілька днів, але раджу спробувати дати їй трішки горілки. Грамів по 200 тричі на день – думаю, це допоможе краще. Та й хімією напихати тварину не хочеться – це вже на крайній випадок. Ну, бувайте здорові! Раптом щось – дзвоніть. 

Поки дідусь провів до дороги лікаря, бабуся встигла налити й дати Ласці оковитої. Корівчина випила, згодом ще раз, а вже вранці було видно, що їй значно краще. Про всяк випадок, того дня бабуся ще дала їй ліків, а коли Ласка потягнулася за свіжою, соковитою травою, полегшено зітхнула. 

– Слава тобі, Господи! – дякувала, стоячи на колінах перед іконами. – Спасибі тобі за Ласочку.

Проте вже за тиждень корівчина знову перестала їсти й бабуся знову налила їй склянку горілки. Таким методом вона лікувала Ласочку ще кілька разів протягом літа й дякувала ветлікареві за пораду. 

Тільки-но почало світати, як у хату влетів розлючений дідусь. Зиркнув недобрим поглядом на бабусю й миттю вийшов надвір. 

– Що з ним, бабусю? – питаю.

– Не звертай уваги, – відповідає вона. – Мабуть, якась планида на нього найшла.

– Ах, планида на мене найшла? – зноув вскочив із веранди в кімнату дідусь. – А на твою корову що тоді найшло?

– Що трапилося? – аж руками сплеснула бабуся. – Щось із Ласочкою?

– Подивися, що твоя корова наробила! – лементував тим часом дідусь. – А все через тебе та того лікаря. 

У нашого дідуся є одна звичка – раз-двічі на тиждень він любить випити чарчину горілки – для апетиту. Із цим категорично не згодна бабуся, тому зачиняє горілку в коморі на ключ. 

І ось тепер, виявилося, що в діда була своя схованка. Коли Іван трактора поламав, то дідусь два дні допомагав його ладити. Іван розрахувався самогонкою – трилітровим слоїком свіжака. Мовляв, матимете, Степане Петровичу, стратегічний запас. Дідусь сховав слоїк під сіном у хліві. 

– Думав, із півроку матиму чарчину для апетиту! – ледь не плачучи, мовив він. – А тут вона… ота твоя корова, сіно з’їла, мордою, вочевидь, банку відсунула. Ось капронова кришка й злетіла. І ця... вихлебтала весь мій запас!

– Людоньки, що ж тепер буде! – заголосила не своїм голосом бабуся й кинулася до хліва. – Ласочко моя мила!

У хліві стояв такий штин, що можна було подумати, наче працює ціла гуральня. А сама корівчина, похитуючись, дивилася на бабусю такими очима, що їй ураз пригадався дідусь у молодості – коли випивав зайвого, то в його очах водночас було й задоволення, і провина, і благання вибачити.

– Ну, не весь запас, – із полегшенням мовила бабуся. – Частину розлила. Іди-но дзвони до лікаря, запитай, чи нічого їй не буде, – гукнула до чоловіка.

– Як я колись міг зайвого хильнути, то відразу в крик, – пробурчав дідусь. – І ледарем обзивала, і кричала, що з мене господар, як зі шкарпетки валянок. А як корова напилася, то біжи, Степане, до лікаря. Та не буде їй нічого! Проспиться – і все буде гаразд, – відповів дідусь, покладаючись на власний досвід. – А я ж то думав, на півроку... У-у, капостице!

Олена Гаврилюк, Рівненська обл.

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.