Володар риб і бджіл

_3_Инна.jpg

250 гектарів ставків, створених власноруч на місці боліт, племінне рибне господарство, племінна пасіка – усе, за що береться Василь Ткачук, він доводить майже до досконалості. 

Про фермерське господарство «Джерела» вперше почула від голови Рівненської обласної асоціації фермерів Дмитра Українця.

– У нас у Радивилівському районі один фермер фактично на болотах примудрився вирощувати рибу з таким вмістом йоду, що вона, як морська! – заінтригував тоді він.

Того самого фермера, Василя Ткачука, як раз у приміщенні асоціації й підловила. Знайти його вдома непросто – господарство розкидане по кількох селах району, і йому постійно доводиться «мотатися». А до Рівного він змушений приїжджати ледь не щодня, щоб «боротися з бюрократією», як він каже. Річ у тім, що Ткачук не може офіційно взяти в оренду ставок, який фактично сам же й зробив. 

– 250 га ставків! Це ж величезна площа! Зазвичай всі думають, що він на них заробляє страшенні гроші! А він же ті ставки сам створював: засів за книжки, розробив систему, побудував дамби, шлюзи – у нього все за наукою! Сам Ткачук їздить на старенькій машині, бо кожну копійку, яку заробляє, у справу вкладає. І навіть не для себе старається – за справу вболіває. Таких, як він, – один на мільйон, – презентує фермера голова Рівненської асоціації. 

Працювати заради… їжі

Під словом «справа», мається на увазі ідея вирощувати виключно здорові продукти харчування. 

– Подивіться, чим люди харчуються! – обурюється Василь Леонтійович. – Організм не отримує того, що має, а відтак і не може реалізувати те, що закладено природою. Хіба можна бути розумним, якщо мозок не отримує необхідних для своєї роботи поживних речовин? Того ж йоду, фосфору. Україна має величезні водні ресурси, а за споживанням риби – на одному з останніх місць у світі! Комахи й ті розуміють, що харчування – основа всього. От як бджоли годують потомство? Щоб виростити повноцінну матку, личинці дають лише маточне молочко, а щоб виросла робоча бджола – інші харчі. 

Про здорове харчування наш герой, здається, може говорити годинами – і про все це змістовно, виважено, бо перечитав безліч книг, багато спілкувався з фахівцями. Навіть зовні пан Василь більше схожий на університетського викладача, ніж на фермера. 

Каже, що українці їдять зовсім не те, що було передбачено природою. Картопля, наприклад, – заморський продукт, і не надто корисний, адже містить багато крохмалю. Перетравлюючись в організмі, вона створює сприятливе середовище для розмноження мікробів. У невеликих дозах – нічого страшного. Але ж ми їмо її тричі на день! А білий хліб? Для наших пращурів це була розкіш – лише на свято. Пшениці в раціоні українців було дуже мало. Просо, овес, жито, гречка – оце наші культури. Колись козак у дорогу брав із собою пшоно та сушену рибу. Зголоднів – приготував куліш. Це та їжа, яка дає сили! 

Отакі харчі – для здоров'я та розуму – він і виробляє. Звідти й напрямки діяльності: бджільництво, рибництво та рослинництво.

Розторопшу – до раціону

Площ під рослинництво в нього небагато, тому вирощує лише ті рослини, від яких найбільша користь. Скажімо, пелюшка (кормовий горох) – і корм для тварин, і важлива частина сівозміни – рослина збагачує ґрунт азотом. 

Чимало вирощує розторопші. Вона в нас продається переважно в аптеках як засіб від хвороб печінки, а Василь Леонтійович радить додавати її в їжу, мовляв, тоді й лікуватися не доведеться. Із розторопші господар на спеціальному обладнанні виготовляє шрот, але не той порожній жмих, який зазвичай продають у нас після того, як вичавлять з рослини олію, а справжній, поживний. 

– На жаль, купують його в мене переважно іноземці. Українські перекупники дають настільки низьку ціну, що вона нижча собівартості. А за кордоном вже давно зрозуміли, наскільки це цінний продукт, – зітхає пан Василь.

Голонасінний овес – ще одна культура, яка росте в господарстві «Джерела», і яку нечасто зустрінеш на українських полях. А дарма, бо  вона значно корисніша, ніж більшість розповсюджених злаків. Наприклад, білка більше, ніж у звичайному вівсі, і вдвічі – ніж у пшениці. У господарстві з нього виготовляють пластівці для людей і корм для риб. 

Риба із секретом

Риба в пана Василя мало того, що здорова, так ще й м’ясо її збагачене низкою корисних речовин. Адже підгодовують її і розторопшею, і голозерним вівсом – схему такого харчування розробляли разом зі спеціалістами Інституту рибного господарства.

– На Русі, а потім і в Україні віддавали перевагу рибним стравам перед м’ясними. У м’ясі риби міститься найцінніший набір мікроелементів, необхідних людині, серед яких фтор, цинк, мідь, йод. Безумовно, чимале значення відіграють вид риби, місце існування, однак головне – корми. На рибі вкотре переконався, що харчування – основа основ.

У ФГ «Джерела», яке має статус племінного господарства, вирощують коропа, товстолобика, білого амура, щуку, але спеціалізуються на розведенні рамчатого коропа любінського виду. А знову все через наполегливість Василя Ткачука – коли починав займатися розведенням риби, зіштовхнувся з тим, що немає якісного зарибка. Їздив, шукав – так і почав співпрацювати з Інститутом рибного господарства. А потім науковці, побачивши, наскільки відповідально фермер ставиться до справи, самі запропонували створити на базі фермерського господарства племінне. Є тут нерестовища, нагульні ставки, підросні, доросні – усю цю систему Василь Леонтійович розробляв сам. 

Таке господарство потребує безліч сил і праці! Це тільки в ріках риба живе сама по собі, а в штучних умовах її і годувати треба, і за якістю води слідкувати, і за температурою, і за рівнем кисню – день недогледиш і, вважай, усе втрачено. Звісно, тут працюють фахівці, але господар все одно має все тримати під контролем. От зараз поїде купувати корми, які, до речі, страшенно подорожчали. А зарибок уже замовлений на осінь. Купувати його приїжджають чи не з усієї Західної України – черги майже на рік уперед.

Мальків рамчатого коропа підгодовують розторопшею

– А тепер я ще й вийшов на європейський рівень. Зараз до мене приїжджають німці, поляки, чехи, – сміється чоловік, маючи на увазі озеро Тарнавка, що на 408-му кілометрі траси Київ-Чоп. Оце плесо він фактично з болота перетворив на рай для рибалок – розчистив, зарибив. Упорядкував берег – тепер тут цивілізація (є альтанки, мангали) дуже гармонійно поєднується з майже незайманою природою! Озеро вподобали рибалки незалежно від національності та всіляка дичина. Тільки птахів львівські орнітологи, які приїжджали з експедицією, нарахували 24 види!

Карпатська бджола не руда, як ми звикли, а темно-сіра

– Звісно, коли починав, розраховував на більші прибутки, – розповідає чоловік. – Зараз уся моя діяльність більше нагадує не бізнес, а захоплення, бо в нього доводиться ще й вкладати кошти. Господарство, хоч і є учасником державної програми, від держави поки що нічого не отримало. 

Рівняння на бджіл 

Із бджолярством вийшла майже така сама історія, що й з рибою. Василь Леонтійович так узявся за справу, що й тут учені, тепер уже з Інституту бджільництва, запропонували статус племінного – із розведення карпатської бджоли. Називається воно «Нектар». Звичайна пасіка призначена для того, щоб отримувати мед, а специфіка племінної полягає в тому, що вона, крім збору меду, спеціалізується на вирощуванні бджіл і племінних бджоломаток.

Бджолярством в сім’ї Ткачуків займалися з діда-прадіда. Тож і знання передавалися з покоління в покоління, але пану Василю цього було мало. Книги, консультації з науковцями, власні спостереження… Зараз він вже сам може написати монографію. Тільки часу бракує. 

– Вулик – це модель ідеального суспільства, яке ми, мабуть, ніколи не зможемо побудувати, – каже пасічник. – Бджолиний світ надзвичайно організований, і діє, наче невеличка держава. Якби люди зуміли так організувати своє життя, то давно б наступила та демократія, якої ми так прагнемо. Господиня вулика – бджоломатка. За її командою окрема група бджіл вигодовує молодше покоління, інші забезпечують сім’ю нектаром, пилком, водою, перероб­ляють нектар у мед і запечатують його про запас на зиму, вентилюють або гріють повітря в гнізді до 35 градусів, готують комірки для відкладання яєць, підтримують чистоту у вулику та охороняють гніздо.

Карпатська бджола, на переконання пасічника, – один із найбільш працьовитих та організованих видів, запилює багато квітів і приносить чимало меду. Характерно, що ця бджола – не руда, як ми звикли, а темно-сіра, а її матка – чорного кольору. Вона морозостійка. Швидко розмножується. На одній рамці – 2,5 тис. бджіл, а сім’я може мати від 8 до 24 рамок. «Карпатка» найспокійніша й миролюбна. Із нею можна працювати навіть без маски.

Але сьогодні знайти чистопородну «карпатку» складно, а втративши чистопородність, бджола втрачає свої переваги, має гіршу продуктивність. Винні й безграмотність пасічників, і банальне шахрайство, коли недобросовісні пасічники продають маток невизначеного походження.

У своїй роботі з бджолами Василь Леонтійович використовує методику штучного виведення бджолиних маток методом перенесення 6-12-годинних личинок у воскові мисочки. Це, фактично, єдина методика розведення маток, тобто основа основ, але звісно, і тут пасічник має свої секрети. Розплід виходить здоровим, сильним і чистопородним. Купують його і в Україні, і за кордоном.

– За бджолопакетами (спеціально пристосований контейнер для транспортування бджолиної сім’ї. – Авт.) приїжджають, а ось бджолиних маток можна надсилати навіть поштою, – розповідає фермер. – Для цього в нас є спеціальні пластмасові пересилочно-підсадочні клітки, які забезпечують бджолам можливість дихати і харчуватися канді (цукром із медом). Пошта приймає такі пакунки. 

А з того меду, що його назбирають бджоли за весну-літо, Василь Леонтійович готує спеціальні лікувальні суміші з розторопшею. Каже, що засіб майже чудодійний! 

Інна Погорєлова, 

Рівненська обл.

 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.