Як зберегти родючість українських ґрунтів?

 Органічне.jpg

Вперед, до сільськогосподарського конвеєра, чи назад – до древлянського землеробства?

Українські чорноземи – чи не найулюбленіша тема наших співвітчизників. Хлібом нас не годуй – дай поміркувати про їхню родючість і привабливість для інвестора! Нібито цей скарб, даний нам природою, як той казковий колодязь, із якого скільки не вибирай, стільки і прибуде.

До реальності повертають ґрунтознавці. На їхню думку, вміст гумусу, який робить нашу землю такою щедрою, неухильно зменшується. І головна причина – варварське використання сільгоспугідь. Вихід же, в ідеалі, науковці бачать в органічному землеробстві. Та чи можливе воно у великих обсягах?

– У ХІХ столітті під час експедиції з вивчення ґрунтів російський учений Василь Докучаєв зареєстрував вміст гумусу в українських чорноземах на рівні 7-9%. У наш час цей показник на більшості територій дорівнює лише 4 процентам, – зазначає завідувач кафедри ґрунтознавства та охорони ґрунтів Національного університету біоресурсів та природокористування України Анатолій Балаєв.

Виходить, за сто років наші легендарні чорноземи втратили щонайменше 3% гумусу. Багато це чи ні? Адже дегуміфікація триває від початку обробітку землі людством. Мабуть, чимало, якщо взяти до уваги той факт, що 1% гумусу формується протягом 300-400 років, ще й за сприятливих умов. З різною інтенсивністю він і руйнується. Приміром, у лісовій місцевості – скоріше, а от на землях, які використовуються у сільському господарстві, як не дивно це видається на перший погляд, – повільніше. Але повільніше – за умови дбайливого ставлення до землі!

– Інтенсивне землеробство з використанням пестицидів і міндобрив призводить до мінералізації ґрунтів. Припиняється процес розкладання органічних решток, змінюється співвідношення мікроорганізмів, за допомогою яких виробляється гумус, – пояснює науковець. – Лише внесення необхідної кількості органічних добрив, максимальна відмова від «хімії» та мінімізація обробітку землі зменшують руйнацію родючого шару. Найкраще із цим завданням здатне впоратися біологічне чи, як його ще називають, «екологічне», «органічне» землеробство.

За технологією пращурів

Технології органічного землеробства набувають дедалі більше прихильників за кордоном, бо люди хочуть споживати чисті продукти. Перше місце за площею територій, на яких застосовується екологічне землеробство, посідає Австралія (12,3 млн га), друге – Європа (2,5 млн га). Україна із 270 тисячами гектарів пасе задніх. «Це тому, що немає державної підтримки», – нарікають експерти. А от Швейцарія кожен свій «органічний» гектар субсидує на рівні 1100-2400 швейцарських франків (залежно від культури), Німеччина – 450-680 євро, Польща – 380 євро. У нас же держпідтримка не планується взагалі – навіть якщо вступить у дію прийнятий у квітні 2011 року, проте відхилений Президентом, закон «Про органічне виробництво». Оскільки із закону відповідну статтю вилучено.

До того ж переважна кількість вітчизняних аграріїв продовжує сприймати «органічників» як диваків. Багатьом видається несерйозною відмова від хімічної зброї проти бур’янів, хвороб, шкідників та від підживлення рослин синтетичними азотом-фосфором-калієм, коли ідеться про високі врожаї. На цьому тлі приклади ефективного органічного господарювання вражають.

Олександр Ющенко, керівник ПП «Галекс-Агро» с. Стрієва Новоград-Волинського району Житомирської області, зайнявся сільським господарством лише у 2008 році. І з першого ж дня – органічним землеробством.

– Згадав про батька – голову колгоспу, мати – заслуженого агронома, та й потягнуло до полів. А «органічний» шлях обрав тому, що пожалів землю. Та скільки можна з неї знущатися? – пояснює Олександр Миколайович.

Він узяв в оренду 7 тис. га кислих занедбаних земель. Проте в тому, що лани тривалий час не оброблялися, був і свій «плюс» – ґрунти встигли звільнитися від «хімії». Це дозволило підприємству вже наступного року взяти участь у Міжнародній виставці «Біофах» у Німеччині, отримати від швейцарського Інституту екологічного маркетингу (IMO) сертифікат, а з ним і можливість продавати органічні пшеницю, овес, жито, ячмінь та кукурудзу до Швейцарії.

– Можна вважати, що використовуємо стародавню древлянську технологію, – презентує методику ведення господарства Ющенко. – Будь-яка хімія – під забороною. Культура повертається на поле тільки на третій-четвертий рік. Приміром, спочатку висіваються бобові, на другий рік – пшениця, третій – гречка, четвертий – кукурудза чи знов бобові, але вже не вика, а соя, боби. Окремі поля виводяться із сівозміни, щоб засадити їх так званими зеленими добривами – сидератами, які потім переорюються. Органічне тваринництво надає можливість вносити гній. Рослини підживлюються позакореневими біологічними рідинами. Є вимоги й до насіннєвого матеріалу: відбираємо культури, які більш стійки до кліматичних змін, хвороб, бур’янів.

– Сівозміною вирішуються дві найважливіші проблеми: хворобами та бур’яни. Якщо сіяти пшеницю по пшениці, чи кукурудзу по кукурудзі, то хвороби тільки посилюються, – наголошує Ющенко. – А пелюшка (дикий горох), виростаючи до 2 метрів, так застелює землю, що жоден бур’ян не проб’ється. До того ж використовуємо чорні пари: тільки-но бур’ян трошки підніметься – відразу ж дискуємо. І так ціле літо.

Урожайні «мінуси» та фінансові «плюси»

Знаючи, що відсутність традиційних міндобрив у рази знижує урожайність, ми поцікавилися в Ющенка про фінансовий бік питання. З’ясувалося, що за підсумками сезону середня урожайність пшениці у господарстві майже збіглася із середньою урожайністю в районі. По кукурудзі, щоправда, нижче на 30-40% (70 ц/га проти сусідських 90-100 ц/га), проте фінансово господарство не програло, оскільки реалізує органічну продукцію за цінами, вищими на 30 відсотків. Крім того, не витрачається аграрій на міндобрива і пестициди. Тож фінансовий результат виходить однаковий.

Нині під органічним землеробством у Ющенка знаходиться вже 5 із 7 тис. га. Сертифікаційний орган чотири рази на рік інспектує ґрунти, рослини та тварин на їхню відповідність «органічним» критеріям.
– Що би там не було, а я не поступлюся принципами біологічного землеробства, – запевняє Ющенко. – Не поженуся за довгою гривнею, бо знаю: щоб мати 100 ц/га пшениці, поля треба обробити хімією чотири рази. Для кукурудзи є такі речовини, які, за інструкцією, вносяться із розрахунку 7 грамів на гектар, якщо дати 9 грамів – то згорять і самі рослини. І все це ми, українці, потім споживаємо – через рослину чи м’ясо.

До речі, органічне тваринництво, яке практикують у Стрієвій, передбачає утримування корівок в умовах, максимально наближених до домашніх – із випасом, без додавання стимуляторів росту та використання антибіотиків. У крайньому разі, худобина після лікування знаходиться певний час у карантині.

Сьогодні Олександр Миколайович має 900 голів великої рогатої худоби, з яких 500 – корови. Найближчим часом планує впровадити ще один проект – на 700 голів. Закупить корів симентальської породи, які менш вибагливі та більш пристосовані до органічного тваринництва. За задумом господаря, їхнє молоко буде перероблятися на тверді сири.

А може, не такий страшний чорт?

І школярові зрозуміло, що поповнити родючий шар ґрунту – гумус – можна лише внесенням органіки: гною, сапропелі, рослинних залишків, соломи тощо. От тільки навіть досвідчені аграрії не квапляться відмовлятися від штучно синтезованих азоту, фосфору і калію. Що тут спрацьовує: консерватизм мислення чи острах опинитися поміж двох стільців? У кращому випадку сільгоспвиробник прагне збалансувати мінеральні й органічні добрива. Таких господарів доктор сільгоспнаук, професор Анатолій Балаєв навіть бере за приклад.

– На побутовому рівні ми склали уяву, нібито міндобрива – суцільне зло, – каже він. – Але якщо під капусту чи томати покласти забагато гною, то нітратів в овочах набереться так само небезпечний для здоров’я надлишок. Уся справа у дозі та співвідношенні. Наукою доведено, що і врожай забезпечується, і при цьому ґрунти зберігаються, якщо на 1 т органічних добрив вносити 17-20 кг міндобрив. У 80-ті роки минулого століття такого співвідношення більш-менш дотримувалися: на гектар вносили 8-9 т гною та 150-170 кг міндобрив. Сьогодні на гектар площі, через занепад тваринництва, потрапляє лише 0,6 т гною, а та через брак коштів – 40-45 кг міндобрив. Здавалося б, не так і багато «хімії», але це – у чотири рази більше за норму. До того ж сільгоспвиробник, прагнучи отримати вал, купує саме азотні добрива, нехтуючи фосфорними і калійними.

Ще не біоземлеробство, але вже ґрунтозахист

Перехідним етапом до екологічного землеробства можна вважати впровадження ґрунтозахисних технологій, спрямованих на поліпшення стану землі за рахунок відтворення природних механізмів. Про їх вдале використання протягом 10 років ми спитали у головного агронома ТОВ «Писарівка», що в Ямпільському районі на Вінниччині, Віктора Гречанюка.

– Поки ми не готові відмовитися від ядохімікатів і міндобрив, – сказав він. – А до ґрунтозахисних технологій нас змусили звернутися кліматичні та природні умови – наші землі постійно потерпають від суховіїв. Після оранки пилові бурі зазвичай здували частину родючого шару. Тому в 2001 році ми відмовилися від такого виду обробітку, а почали поля дискувати. Лише раз на три роки проводитимемо глибоке рихлення до 40 см. Дискування зменшило і кількість проходів полем техніки, тим самим ґрунти уникають надмірного ущільнення. А щоб уберегти їх від змиву, там, де схили, обробляємо впоперек. Вносимо гній, після збору культури висіваємо люцерну. Як результат, стан землі покращився, урожаї збільшилися – цього року господарство посіло в районі перше місце по зернових.

Чому саме дискування? Як пояснює Віктор Васильович, під час оранки земля обробляється на глибину 24-30 см, при дискуванні – лише 14 см. Тобто, розпушується лише шар, де переважно живуть аеробні бактерії, яким для життєдіяльності потрібен кисень. При цьому анаеробні мікроорганізми, які знаходять глибше, не потерпають від обробітку і залишаються у звичному для себе безкисневому середовищі. Це зберігає природний баланс та поліпшує стан гумусу.

Та навіть маючи поруч добрий приклад господарювання, сусідні підприємства не квапляться його наслідувати.

– Багато залежить від власника. Щоб перейти на інші технології, потрібно вкласти кошти в іншу техніку, замість плугів придбати диски та борони. А власник економить, – пояснює Віктор Гречанюк. – Однак така економія хибна. Приміром, той, хто оре, на одному гектарі спалює 25-30 л солярки, а ми на дискуванні – лише 10-12 л.

Наше – поживніше і смачніше

Тож виявляється, що кожен господарює на свій розсуд. І тут варто зауважити, що держава має дбати про ефективне використання головного національного багатства – українських чорноземів! Та ніби дбає – утворивши службу Держродючість. Але вона, крім моніторингу стану ґрунтів, – жодних повноважень: схопити за руку орендаря, який із року у рік виснажує поля, не може.

Проте, як стверджує заступник директора Українського навчально-наукового інституту якості біоресурсів та безпеки життя Оксана Тонха, не все втрачено. За умови правильного ведення землеробства спрацьовує механізм самолікування українських ґрунтів, закладений від природи. Чверть площ, що обробляються (15 млн га), і досі вважаються екологічно чистими. І це дає підставу стверджувати: Україна має виключні умови для виробництва екологічно безпечної продукції.

– Знаєте, чому українці протягом століть вигідно відрізнялися від своїх сучасників з інших країн здоров’ям та силою? – запитує Оксана Тонха. – А тому, що маємо унікальні ґрунти, які у збалансованому вигляді містять усі необхідні людині макро- та мікроелементи, що в оптимальному співвідношенні переходять до сільгосппродукції. Тому вирощене на нашій землі завжди і поживніше, і смачніше. Не користуватися цим – злочинно.

Олена Сухорукова

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.