Моя земля – моє багатство

Farmer_plowing.jpg

Земельна реформа, яка так чи інакше стосується кожного сільського жителя, виходить на фінішну пряму

Головне завдання земельної реформи – не дати обезземелити людей, зупинити занепад сіл. Запровадження вільного і прозорого ринку землі кардинально вплине на економічне становище країни. Водночас він має стати найголовнішим фактором у забезпеченні населення дешевим і якісним продовольством.

Чому Україна з її унікальними чорноземами не може себе прогодувати? Фахівці аграрного ринку вважають, що розвиток сільськогосподарського виробництва гальмується насамперед недосконалим земельним законодавством, яке за два десятиліття реформ лише поглиблювало тіньову приватизацію основного національного багатства. Народ – власник найродючіших у світі грунтів – живе за межею бідності, а з карти України щороку зникають два десятка сіл.

Реформа на гальмах

Паювання землі пройшло формально і з численними порушеннями, іноді сертифікати й на руки не видавалися. Селяни, через суперечності в нормативно-правових актах, навіть звертаючись до суду, не мають змоги відновити свої права на земельні паї. Склад власників паїв за десятиліття змінився: багато з них померло, однак питання успадкування земельних ділянок – а зараз таких майже 2 млн. гектарів – не вирішене. Чимало господарів землі перебралося до міст, навіть не подбавши про можливість отримувати за користування ділянкою орендну плату – настільки вона дрібна.

Натомість земля опинилася в руках нечисленних магнатів, які за копійчану орендну плату, а то й зовсім безплатно, розпоряджаються сотнями тисяч гектарів, сподіваючись здобути їх у повну власність. Простоюють або виснажуються мільйони гектарів сільгоспугідь, які могли б ефективно працювати і приносити пристойний дохід землеробам, і держава від того отримувала б мільярдні кошти.

Наразі ж власники невеликих земельних ділянок позбавлені можливості повноцінно розвивати на них аграрне виробництво. «Навіть за умови, що ми вже видали 6,5 млн. державних актів і 27 млн. гектарів землі перебуває в приватній власності, це – мертвий капітал, – стверджує заступник голови Державного агентства земельних ресурсів Микола Калюжний. – Сьогодні людина, яка працює на селі, підприємець чи фермер, не може взяти кредит під заставу своєї земельної ділянки, тому що заборонено, діє мораторій».

Отже, далі зволікати не можна. Мораторій на продаж сільгоспугідь, який, однак, не став перешкодою для протизаконних оборудок, подовжувався чотири рази, і останній його термін спливає 1 січня 2012 року. Припинити розквіт корупції і тіньових схем у земельній сфері, надати поштовх розвиткові села покликаний новий Закон про ринок земель, прийняття якого Верховною Радою очікується найближчим часом.

Шлях до відродження

Сучасним латифундистам байдуже до соціальної сфери поза межами їхніх маєтків. Мільярдери – господарі агрохолдингів не зацікавлені в розвитку сіл, бо вони в них не живуть. Тож навіть якщо до невеличкого населеного пункту веде асфальтована дорога і прокладена газова труба, а на всіх довколишніх полях сіють зернові, молодь через не облаштованість побуду і дозвілля вимушено кидає домівку, і як наслідок, села вироджуються.

Так не буде. Коли землею володітимуть селяни, з’являтимуться дитсадки, школи, дороги, лікарні. Запровадження ринку земель вимагатиме, щоб орендар чи орендарі тих 3-5 тисяч гектарів, які є у власності кожної сільської громади, 70 відсотків своїх працівників наймав на роботу з числа мешканців саме цього села. Безпосередньо сільській раді сплачуватиметься один відсоток орендної плати, яка згодом в умовах ринку земель зросте приблизно удвічі, оскільки на 70 відсотків збільшиться кадастрова вартість землі. Це – вагомий внесок у розвиток інфраструктури кожного села.

«Збільшення орендної плати за землю дасть можливість поповнити сільські бюджети, які на 93 відсотки є дотаційними, – підтверджує директор департаменту розвитку сільських територій Мінагрополітики Ірина Синявська. – Поповнення сільських бюджетів відкриє шлях до соціального і економічного розвитку – для створення робочих місць у комунальних та інших підприємствах на селі. Для цього і потрібен ринок землі, щоб територіальна громада справді могла розпоряджатися землею – своїм найбільшим ресурсом».

Землю – селянам

Власники паїв отримають широкі можливості розпоряджатися ними – продавати, дарувати, обмінювати й заставляти в банк для отримання кредитів на розвиток агробізнесу. Натомість нинішнім «тіньовим землевласникам» залишиться кусати лікті. Землею володітимуть виключно громадяни України, фермерські господарства, держава або територіальні громади.

Більше того, можливе введення спеціальних кваліфікаційних вимог до покупців: наявність аграрної освіти, досвіду роботи в сільському господарстві тощо. Землю повинен купити не той, хто може її скуповувати, а той, хто її оброблятиме. Передбачається заради розвитку дрібного селянського господарства обмежити максимальний розмір ділянки. Поданий до Верховної Ради законопроект містить цифру 2100 гектарів в одні руки. Для агрокомпаній це дрібниця, тому вони не скуповуватимуть землю навіть через підставних осіб, тим більше, що цьому запобігатиме суворий державний контроль.

«Ми цю норму взяли не зі стелі, вона базувалася на рекомендаціях Академії аграрних наук, – пояснює Микола Калюжний. – Але в процесі обговорення законопроекту фермери та власники паїв твердили, що ця норма завелика. І на сьогодні ми маємо сотні звернень і пропозицій про те, щоб внести в Закон про ринок земель норму про максимальні 500 гектарів в одні руки. Вирішуватиме Верховна Рада – може, буде ще менше. Але точно не 2100 гектарів».

Генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Володимир Лапа шкодує з цього приводу: «Є ментальний вибір, а є економічний. Якщо ментальний – то всі бояться концентрації, латифундації. Тому чим менше – тим краще. А якщо говорити про економіку аграрного виробництва, то для того, щоб ефективно працювати, потрібно не менш як 2-2,5 тис. гектарів. Буде менше – найсучаснішу техніку і обладнання купувати не вигідно, бо вони просто не окупляться».

«Для економіки було би краще, якби запровадили продаж землі і юридичним особам, і юридичним особам з іноземними інвестиціями, можливо, й іноземним громадянам. Але ми розуміємо, що на даний час в українського сільськогосподарського бізнесу немає таких грошей, щоб конкурувати в купівлі земельної ділянки з іноземцями, інакше земля і справді могла би перейти до іноземного капіталу», – у свою чергу пояснює Микола Калюжний.

«Ми дуже погано зробили б, якби орієнтувалися на іноземний капітал, – погоджується директор департаменту розвитку сільських територій Мінагрополітики Ірина Синявська. – Я за те, щоб насамперед забезпечити український народ, а вже потім дозволити зайти на внутрішній ринок іноземців. Якщо ми сьогодні віддамо їм основне національне багатство, то з чим ми залишимося в Україні?»
Справді, варто звернутися до прикладу держав Євросоюзу, де зовсім недавно запровадили ринок землі. І Польща, й Угорщина, і країни Балтії також вели заборону на продаж земель іноземцям.
Наша земля недооцінена, тим більше – порівняно з європейською, а тому коштуватиме, як для іноземців, справжні копійки. Нормативна її ціна на сьогодні – 12 тис. грн. за 1 гектар. У зазначених вище країнах Євросоюзу вона коштує на рівні 3 тис. євро за 1 гектар – це приблизно 36 тис. грн. А в старих країнах Євросоюзу, Німеччині або Франції, ціна за 1 гектар сягає 15-20 тис. євро.

Грошове питання

І хоча законопроектом про ринки земель не передбачене кредитування фермерів чи селян під купівлю землі, без пільг таки не обійдеться.
«Щодо фермерів і тих громадян, які мають особисте селянське господарство, а також молодих спеціалістів – ми заклали норму про те, що їм можна буде викупити землю для сільськогосподарських потреб із розстрочкою в п’ять років, – пояснює заступник голови Держземагентства Микола Калюжний. – А для фермерів, які отримали свої земельні ділянки в постійне користування раніше, ми закладаємо до 20 років розстрочки при купівлі земельних ділянок».

У свою чергу, Володимир Лапа вважає за доцільне гармонізувати земельну реформу із бюджетним процесом та іншими економічними реформами. До останнього часу експортне мито відбирало всі гроші у селян. Нині ситуація покращується, але багатьом фермерам потрібен чимало часу, щоб накопичити необхідні фінансові ресурси. Тому варто доти, доки не запрацює ринок землі, передбачити реальні інструменти фінансової підтримки фермерів.

Держава обіцяє не залишатися осторонь. Зокрема, регулюванням цін на сільгосппродукцію допоможе слабким фермерам встояти і розвинути власне господарство. Найбільш інноваційні господарства можуть розраховувати на податкові пільги. Витрати на виконання заходів із підвищення родючості грунтів компенсовуватимуться. Усі ці механізми будуть задіяні одночасно з ринком землі.

Зрештою, земельна реформа розрахована не на те, що виникне масове і стихійне скуповування-перепродаж землі, а на те, щоб людям хотілося жити і працювати у селах.

Зіновій Петрик

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.