Сповідь старого парубка

Izobrazhenie_229_kopiya_kopiya11yy

Мені скоро шістдесят п’ять. Усього матеріального маю вдосталь. Гарне помешкання поблизу обласного центру. Екзотичні дерева та кущі, які попривозив з усіх країв, де бував. Пристрасть у мене, знаєте, така. Одні везуть з-за кордону одяг, сувеніри. А я – горщики із заморськими рослинами, які пересаджую потім біля будинку. І повірте, майже всі поприймалися й тішать око. Мав гарну роботу, уже на пенсії, але відпочивати не доводиться. Свого часу відкрив невеличке власне підприємство. І все в мене нібито вдалося. Але це коли збоку глянути. Немає основного – сім’ї, того затишного куточка, де можна зігріти серце й душу. Немає поряд найрідніших людей, про яких міг би турбуватися і які для кожного нормального мужчини – сенс усього життя.

У молоді роки працював будівельником. Робота з тривалими відрядженнями. Добре оплачувана. А що ще для молодого хлопця треба? Природа не поскупилася на гарну вроду, тому, в якому місті чи селі не бував, усюди закохувався. Любили й мене. Але пов’язувати себе шлюбними путами не поспішав. З часом таке життя увійшло у звичку. І коли в черговому місті чи селі обіймав і цілував дівчину, говорячи їй про кохання, то це були лише завчені фрази і нічого більше. Дуже тішився, що і жінкам, з якими зустрічався, нічого не треба було від мене, крім скороминучих любовних романів. Усе йшло за звичним сценарієм: здали об’єкт – переїхали в інше місце, одне кохання закінчилося – розпочалося наступне.

Так тривало довгенько. Мені було вже під тридцять. Багато моїх друзів водили дітей до школи. Лише я літав з квіточки на квіточку, п’ючи солодкий нектар кохання. Але з часом і мед загірчить.

В одному невеликому містечку будували ми з бригадою школу. Познайомився з молодою й гарною жінкою. Від людей довідався, що заміжня. Але хіба це могло спинити такого, як я? Леся ж не була подібною до тих, яким до душі залицяння й романи з зальотними чоловіками. Вона і не справляла враження жінки розбещеної, непутящої. Мала гарні сумні очі, хоч завжди багато сміялася, жартувала. Це була жінка-загадка, непрочитана книжка, яку ніби й перегорнув, але змісту не осягнув. І тепер ця жінка належала саме мені. Але любов Лесина була якоюсь болючою, вистражданою. Я ніяк не міг зрозуміти свого стану. Ніби й добре мені, ніби щасливий, безтурботний, але щось тривожило душу після кожної зустрічі.

Одного вечора Леся не прийшла на побачення, як ми домовлялися. Не було її і в наступні дні. Довідався, що жива-здорова. Але чому не приходить? Чи не вперше за своє розгульне десятиріччя замислився. Зрозумів, що не хочу просто так сьогодні розлучатися з Лесею, втрачати її.

То чому Леся покинула мене? Може, совість заїла? Шкода стало чоловіка, якому зраджувала зі мною? І я вирішив не чекати та не жити у здогадках, а якось підстерегти жінку та про все довідатися самому. Така нагода випала лише через два тижні. Леся поспішала до магазину. На вулиці було мало людей, тому ми встигли перекинутися кількома фразами.

– І куди це така красунечка поспішає?

– Куплю цукерок і додому.

– Ага, солоденького захотілося. А чому ж Лесуня давніх друзів забуває і не відвідує?

– Ну не таких уже й давніх і не таких уже й друзів. А відвідувати більше не буду. Вибач. Не хочу, та і ти забудь. Знайдеш іншу.

– Знайду, не сумнівайся. І не одну.

– Ну і успіхів тобі. Прощавай...

Мене вперше покинула жінка! Ну нічого, не плакати ж мені? Через місяць я був уже в іншому місті. Але на душі було неспокійно. Я не міг чомусь забути Лесю. Вона почала мені снитися. Деколи здавалося, що втрачаю глузд. У веселих хмільних компаніях, де бував, жінок називав Лесями. Усі від того дуже тішилися, кепкували, але мені в ті часи вже було не до сміху: «Лесю, Лесю, де ж ти взялася на мою голову? Чому не така, як усі? Чому перевернула мені всю душу? Як я люблю тебе!». 

Щоб не мучитися, вирішив зустрітися з нею. Знайшов «вагому» причину і приїхав до міста. На роботі Лесі не було, не застав я її і вдома. Всюдисущі бабусі біля будинку сказали, що вона гуляє в парку. Гуляє? Цікаво, з ким? Я за останній рік став таким вразливим, що це слово мене образило. Але опанував себе і пішов шукати.

Вона сиділа на лавочці, поряд – дитячий візочок, у якому мирно спало дитинча. Усі підготовлені фрази геть вилетіли мені з голови, і я спромігся лише на одне: «Доброго дня. Чия це дитина?». Малятко у візочку прокинулося, солодко потягнулося, всміхнулося та глянуло на мене волошковими очима. Це були мої очі. Здогад, як блискавка, осяйнув мене.

– Батько записаний у метриці. Це мій чоловік.

– Але ж...

– Чого приїхав? Ми з тобою, здається, вже про все поговорили. Я заміжня жінка. У мене дитина. Що було між нами, про те хай лише Господь судить і простить мій гріх. Не приїжджай і не тривож мене більше. – Це ж моя дитина, Лесю! Навіщо ж себе і мене обманюєш? Я люблю тебе. Ти розлучишся з чоловіком. Ми будемо разом. Я не можу жити без тебе. Чому ти так вчинила зі мною? Я з самого початку відчував, що між нами було щось не так. Але ж що, Лесю?

– Ти все сказав. Тепер послухай мене. Чоловіка свого я не залишу ніколи. Ми – сім’я, живемо спокійно, і не втручайся у цей спокій. А за те, що маю дочку, буду вдячна тобі, скільки мого віку. Ніколи більше не приїжджай у наше місто і не шукай зустрічі зі мною, якщо ти справді любиш мене, як говорив.

– То дозволь, Лесю, хоча б допомагати вам.

– Ні, це зайве. Прощавай.

Я глянув на маленьку дівчинку у візочку. Вона була для мене такою ж недосяжною, як її мама.

Минали роки. Я двічі одружувався й розлучався. Дітей не було. Усі жінки, з якими потім зустрічався, не приносили мені навіть найменшого почуття щастя. Я зрозумів, що в кожного чоловіка у житті може бути лише одна жінка. Треба її лише знайти, дочекатися, вистраждати. І не таким способом, як це робив я у часи молодості. Розпусне життя ні до чого доброго не приводить. Коли чую, як деякі чоловіки нахваляються своїми «успіхами» у жінок, гірко всміхаюся. Бо все це неправда, скороминуче марево і більше нічого. Чим живу нині? Надією, що настане час, і Леся розповість дочці правду про її батька. А я зможу хоч на мить поглянути у ті до болю волошкові очі та пригорнути до серця єдине на землі рідне створіння.

Вислухала і записала Галина ЮРСА 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.