Дама в капелюсі

shlyapka-tabletka-bezhevaya-s

Згадалося...далекі вісімдесяті. Нарешті завершилося двотижневе відродження до Москви. Фінанси вже почали співати романси, бо це місто має неперевершену здатність випатровувати всі гроші. Але що це порівняно з враженнями, які везу додому!

Остання радість була суто жіноча. Від придбання… Перед тим, як скажу, чого саме, хочу зауважити, що батьки нагородили мене габаритами, які більше згодилися б служаці морського флоту. Ну, приміром, голова: скажіть, навіщо мені, жінці з провінційного містечка Західної України, голова 60-го розміру? Вона була б доречна на плечах філософа, полководця, правителя. А мені для чого? Може, щоб носити капелюхи? Однак жіночих капелюхів такого розміру не шиють, а хустина – це не моє.

Ось і об’їздила я пів-Москви у пошуках нестандартного головного убору, який є проблемою всього мого життя, та марно. А тут заходжу до якоїсь крихітної крамнички біля готелю, в якому живу, а з полиці на мене дивиться шоколадного кольору, з розмаїтими фазанячими перами капелюх-таблетка. Не йму віри! Приміряю – і якраз на мою голову. Руки затряслися, ноги затремтіли, аж замлоїло від думки: а раптом не вистачить грошей? Нашкребла!!!

Щаслива-прещаслива повертаюся до номера. Речі майже спаковані. Вже є чотири поклажі в дві руки. Дрібниці порозпихала, а з капелюхом проблема, бо немає куди покласти, щоб не пом’явся. Вихід один – надіти на голову. Навіть не вагалася б, якби відповідна пора, а тут, хоч і кінець вересня, стоїть температура до плюс 30 градусів. Усі ходять ще в літньому одязі, а капелюх – осінньо-зимового призначення. Але хто мене тут знає?! Мені б на метро доїхати до станції «Південно-Західна», а там трішки автобусом – і вже Внуково. Але як із таким вантажем подолати цю дорогу до аеропорту? В одній руці валіза аж тріщить, в іншій – сім рулонів шпалер (дефіцит неймовірний на той час). Дві авоськи довелося зв’язати мотузкою й перекинути через плече. В одній – узбецька диня і банани, які майже диковина, а в другій… не пам’ятаю, але теж щось дуже дефіцитне. Під час ходи диня гепає по спині, та мушу терпіти, бо вдома чекають гості з Сахаліну, і це їм гостинець.

Даремно думаєте, що в Москві ніхто ні на кого не звертає уваги й нічому не дивується. Мій вигляд – легенькі шльопки на ногах, тоненька сукня, а на голові утеплений капелюх із цілим фазанячим хвостом, – притягував погляди, як магнітом.

Коли ще тільки вдягла капелюх, одразу відчула, як під ним мокріє голова. Згодом піт витікав уже краплями, заливаючи обличчя. Найбільше стікало по носу. Одним словом, я перетворилася на ходячий водоспад. А як витрешся, якщо руки зайняті?

Перший конфлікт стався в метро. Я не встигла просунутися зі своїми бебехами через турнікет, і «ножиці» злапали мене за коліно. «Ви чьо, жєнщина?!» – зарепетувала чергова по ескалатору. Мені стало так ніяково, що випалила перше, що спало на думку: «А я в кіно знімаюся. У кінокомедії. Тільки схованою камерою, тому що наш режисер хотів, щоб ви попали в камеру саме сердитою». Миттєво гнів змінився на милість. Багато з тих, хто почув мою відповідь, стали зупинятися, бо їм теж захотіло потрапити у кадр. А я від цих «зйомок» ще більше змокріла.

Поки доїхала до Внуково, то згадала і живих, і мертвих, і ненароджених. Разом з ними Адама і Єву, що започаткували рід людський. Як на зло, ще й рейс затримався на дві години. До самої півночі мої гості з Сахаліну «висіли» на паркані в аеропорту, сподіваючись, що я ось-ось спущусь із небес. Якусь Хіврю з торбами й капелюхом на голові вони запримітили одразу, ще біля літака, та коли в ній впізнали свою інтелігентну тітку, покотилися зі сміху. По дорозі додому кілька разів зупинялися, бо сльози від сміху застилали водію очі. А вийшовши з машини, вже так реготали, що точно побудили всіх птахів у лісі.

А капелюх виявився дуже якісним, зручно сидів на голові й личив до моїх карих очей. З часом всюдисуща міль з’їла пір’я, а капелюх (предмет заздрощів модниць) слугував ще довго.

Розалія Боднарчук

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.