Пам’ятки моєї України

Obryadovyi zal

У замку «Радомисль» можна виготовити лаврський папір, помолитися на 5 тисяч ікон і побачити сон в інтер’єрі 400-літньої давнини/

Житомирщина. Древлянський край. Місто Радомишль. У стародавні часи через його землі проходив Шлях королів, що з’єднував Київ із Західною Європою, тому протягом багатьох століть оволодіти ними прагнули і правителі, і народи, і представники різних церков.

Крапку в цьому протиборстві в 1612 році поставила Києво-Печерська лавра. У величезній гранітній брилі, що йде на кілька кілометрів углиб, лаврськими монахами за указом архімандрита Єлисея Плетенецького був закладений фундамент папірні. Призначалася ця мирна будова для друкованих потреб Лаври, але по суті вона стала неприступним форпостом. З усіх боків замок був оточений водою, у граніті не можна було зробити підкоп, товщина стін доходила до півтора метрів, бійниці давали великий кут обстрілу. Джерело, що било зі скелі всередині будівлі, могло забезпечувати захисників питною водою необмежений час. Як показало життя, протягом десятиліть жодному завойовнику не вдалося захопити чи зруйнувати укріплення.

До часу будівництва цієї споруди подібні паперові фабрики в Україні існували лише в Острозі та Львові, але обслуговували вони переважно католицтво. Папірня в Радомишлі вперше забезпечувала потреби православного друкарства. У 1616 році на її папері в Києві була надрукована перша книга – «Часослов».

Спостерігати за ручним виготовленням паперу за лаврським рецептом та навіть друком можна й сьогодні. Таку можливість в замку «Радомисль» надають численним екскурсантам. Ось папірник підходить до лотка, в якому міститься паперова пульпа – її готують із стебел льону, кропиви та конопель, які спочатку протягом кількох тижнів вимочують у воді, а потім перетирають у рідку масу. Щоб майбутні книги не стали здобиччю комах, для їх відлякування до пульпи додають лушпиння цибулі та часнику. Такий папір завжди мав сіруватий відтінок, проте зберігався краще голландських і німецьких аналогів того часу.

Далі папірник прямокутною рамкою із сіткою зачерпує паперову масу та скидає отриманий мокрий лист на сукно, а іншим сукном прикриває його. Отриманий «бутерброд» поміщають під старовинний прес. Щойно зайва вода видалена, листи виймають і розвішують для просушування. На сітці рамки є злегка опукле зображення, яке на папері стає «водяним знаком» Лаври. Він дуже добре проглядається на світло. Саме на такому папері був надрукований «Часослов». Потім листи знову кладуть під прес, аби вирівнялися, й обрізають кошлаті краї. В XVII столітті одна людина за день могла виготовити близько 400 таких заготов.

Будівля була зруйнована своїми ж за часів міжусобної війни 1657-1687 років, які в історію ввійшли під назвою «Руїна» (після смерті Богдана Хмельницького й до обрання гетьманом Івана Мазепи). Складено її майже заново з червоної цегли лише в 1902 році, але вже як млин. Борошно для довколишніх районів вона виробляла аж до 1989 року. А потім безладні 90-ті роки перетворили її на міське звалище.

У 2007 році відновленням папірні-млина зайнялася відомий лікар Ольга Богомолець. Місцевість була осушена й перетворена на ландшафтний парк. Ремонтні та реставраційні роботи здійснені з дотриманням стародавніх будівельних технологій, відтворені інтер’єри XVII-XIX століть. І тепер основним призначенням замку стало сховище єдиного в світі Музею української домашньої ікони. На верхніх поверхах запрацював готель.

Ольга Богомолець збирала колекцію ікон, яка стала основою музею, 15 років. Сьогодні вона налічує близько 5 тисяч примірників. Серед їх авторів – і професійні іконописці, і народні майстри, які не знали суворих візантійських канонів і писали за велінням душі.

По суті, українські домашні образи були сімейними оберегами й писалися для кожної родини індивідуально. Тут і багатометрові домашні іконостаси, і крихітні дорожні образи, кіоти, козацькі ковчеги і гуцульські складні, ікони, писані на полотні, вилиті з металу й вирізані з дерева. У кожному регіоні народна ікона мала свою колірну гамму, обробку, манеру виконання. Образи на них були більш людяними, з живою мімікою. Приміром, Ісус зображувався здоровим веселим хлопчиком, Марія – рум’яною пишногрудою жінкою. Дивують ікона Богоматері з трьома руками; Богоматір, що годує Ісуса груддю; Ісус у сорочці з українською вишивкою. А на Гуцульщині взагалі було прийнято «одягати» Ісуса та святих у національні вбрання.

Унікальною пам’яткою музею є кам’яна ікона святого Миколая Чудотворця XII століття. Рідкісний гість не приклав до неї руки і не загадав найпотаємніше. Напевно, саме тому вона, зберігаючи тепло тисяч рук, навіть узимку не буває холодною. Попросила і я у святого Миколая чуда. А щоб збулося, знаю, потрібно дуже вірити.

Олена Сухорукова

 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.