В очікуванні господаря

Rynok.jpg

Земельна реформа обмежить апетити агрохолдингів, бо головна її мета – добробут пересічного селянина

До завершення земельної реформи залишилося кілька останніх кроків. Здебільшого вони пов’язані з прийняттям закону «Про ринок земель». Очікується, що саме цей документ допоможе жителю села нарешті відчути себе справжнім господарем власної землі.

– Та про яку впевненість у завтрашньому дні мені розказують? –розводить могутніми руками 35-річний Валентин Мирута із села Кошани Козелецького району на Чернігівщині. – Затягую пасок і на всьому економлю, щоб прогодуватися з ріллі. Спромігся навіть купити таку-сяку техніку, але як же запрацювати на повну силу?

Валентин широким жестом показує на поле, що розкинулося по інший бік річки Остер. Воно не знало обробітку з десяток років, відколи розпаювали. З прилеглої до лісу сторони поле вже почало заростати низенькими сосонками. На цьому кутку села мешкають переважно пенсіонери.

Це ті колгоспники, які під час розпаювання стали власниками земельних паїв. Тоді вони самі думали, та й держава сподівалася, що розпочалося народження класу фермерів європейського зразка. Але сил нині не вистачає і на власний город. Не на всі ділянки знайшлися орендатори. Чимало «землевласників» померло. Молоді ж сільські хлопці, яких земельна реформа оминула, подалися в місто, на заробітки за кордон, а деякі просто спиваються вдома. Справжнього господаря на землі не з’явилося.

Валентин – єдиний з-поміж молодшого покоління пайовиків, у кого є діти шкільного віку. І він ще розраховує стати господарем своєї землі.

Землю – селянам

Іноземці, особи без громадянства та юридичні особи не можуть стати власниками земель сільськогосподарського призначення. Згідно із законопроектом, купувати землі зможуть лише громадяни України і держава в особі державного земельного банку, відповідних органів державної влади, Ради міністрів АР Крим. Право купувати землі отримають також територіальні громади сіл, селищ, міст в особі сільських, селищних і міських рад.

В попередньому варіанті законопроекту верхня норма продажу землі одному власникові сягала 2100 гектарів, у документі, прийнятому у першому читанні, вона знижена до 100 гектарів.

Законопроект не містить вимог щодо мінімальної ціни землі, за якою селяни продаватимуть свої ділянки іншим громадянам або державі. Це буде предметом домовленості власника земельної ділянки та її покупця.
Щоб продати пай, достатньо оголошення в регіональній газеті чи на радіо із зазначенням ціни. Це дасть змогу в першу чергу сусідам продавця, місцевим жителям реалізувати переважне право на викуп.

Заступник голови Державного агентства земельних ресурсів Микола Калюжний обіцяє, що його установа створить відповідне видання для інформування населення про ринок землі в Україні. Якщо ж протягом місяця покупців на землю не знайдеться, її можна буде продати через аукціон.

Проект передбачає обмежити й оренду земель на території одного району, однієї області. Фізична чи юридична особа зможуть орендувати в районі не більше 6 тис. гектарів землі, в області – не більше 5% земель сільськогосподарського призначення. При цьому такий орендар має бути обов’язково зареєстрований за місцем розташування землі.
Це, за словами голови комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Григорія Калетніка, дозволить збільшити щорічні надходження до місцевих бюджетів на 4 мільярди гривень, або у 10 разів.

Джерело дешевих коштів

На думку генерального директора Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Володимира Лапи, необхідно гармонізувати земельну реформу із бюджетним процесом та іншими економічними реформами, щоб, доки запрацює ринок землі, передбачити реальні інструменти фінансової підтримки селян. Одного року для цього цілком достатньо, переконаний фахівець.

Ще у вересні 2011 року розпочалося створення державного земельного іпотечного банку. Земля служитиме заставою під банківські кредити. Виняткове право заставодержателя земель сільськогосподарського призначення отримає саме цей банк. Іншим кредитним установам, щоправда, також можна буде давати гроші під заставу ділянок. Але навряд чи вони, надаючи сьогодні кредити під 20 відсотків річних, зможуть у майбутньому конкурувати з нечуваними пільговими умовами кредитування державного банку – у межах восьми відсотків річних!
По-друге, це буде банк саме для дрібних, максимум середніх бізнесменів-аграріїв. Великий бізнес не буде його клієнтом – на це спрямовуватиметься вся політика державного земельного банку. Більше того, передбачаються навіть безвідсоткові кредити – у тому разі, якщо гроші вкладатимуться у проекти розвитку інфраструктури АПК, охорону земель тощо.

Бюджетних вливань у банк годі й очікувати, тому кредити видаватимуться за рахунок коштів від продажу державних земель. За словами Миколи Калюжного, на забезпечення кредитів знадобляться багатомільярдні суми, але банк стане основним гравцем на земельному ринку, продаючи землю, яка відчужуватиметься на користь держави.

У розпорядженні держави на даний час є приблизно 12 млн гектарів земель. Їх можна продавати, здавати в оренду – і отримувати за це значні фінансові ресурси. Інше джерело – підвищення ставки податку на землю. Зараз вона становить 0,01 відсотка, або в середньому 12 гривень з гектара ріллі, тобто, майже безцінь. Тому й простоюють «під паром» мільйони гектарів родючих ґрунтів. Збільшення ставки податку хоча б до одного відсотка, а також підвищення нормативно-грошової оцінки землі принесе додаткові мільярди гривень щорічно.

За розрахунками президента Національної академії аграрних наук України Миколи Безуглого, у такий спосіб планується залучити в аграрне виробництво близько 100 мільярдів гривень. «У кожний гектар, – каже він, – необхідно вкласти по дві з половиню тисячі гривень. Тоді рівень технологій і врожайність зростуть удвічі, а сільгоспвиробник вестиме товарне виробництво на рівні Європи чи Північної Америки».

Селяни зможуть взяти кредит під заставу землі, яку вони купуватимуть. Заставою може бути право оренди. У разі невиплати позики право оренди перейде банку, який зможе переуступити його іншому орендатору, і при цьому власник землі не втратить права власності на неї. Для власника паю є й інший підходящий варіант: якщо йому потрібна велика сума грошей, але він не хоче продавати землю, то зможе взяти наперед орендну плату за неї – навіть за 10-20 років.

До речі, ринок землі стане причиною головного болю великих агрохолдингів: за доступ до земельного ресурсу доведеться платити значно більше, ніж сьогодні. Якщо п’ять років тому вартість права оренди гектара якісної землі досягала 1,5 тис. доларів, то три роки тому, з початком кризи, вона впала до 20-50 доларів. Ситуація, щоправда, почала стабілізуватися, і в 2011-му кращі господарства оцінювались уже не менш як у 1000 доларів за гектар.

А от після впровадження ринку земель вартість оренди практично одразу зросте майже удвічі. Це станеться за рахунок збільшення нормативно-грошової оцінки землі в 1,7 раза, тоді як вартість оренди нараховується за ставкою не менш як 3 відсотка від неї. А в такому разі не страшний навіть цивілізований іноземний виробник, який намагатиметься створювати конкуренцію місцевим орендарям. Більше того, це навіть дуже вигідний варіант для тих численних власників паїв, які не можуть чи навіть не хочуть їх обробляти і тому здають в оренду.

В очікуванні ефективного власника

Головне завдання земельної реформи – поява ефективного власника, який сам вестиме господарство, вироблятиме продукцію, сплачуватиме податки і відроджуватиме сільські території.

Земля в нашій країні надто вже недооцінена. І навіть із впровадженням ринку вона коштуватиме в межах 300 – максимум 500 євро за гектар, тоді як у Польщі й Угорщині – від 3 тисяч, у Франції й Німеччині – 10-30 тисяч євро за гектар. Тож вигідніше, ніж продавати задешево, буде консолідувати її в єдині великі земельні масиви, які, на відміну від дрібних ділянок і паїв, мають значно вищу інвестиційну привабливість, більш зручні для обробітку. Таку норму про консолідацію передбачено земельною реформою – якщо 75 відсотків власників паїв у земельному масиві захочуть об’єднатися, решта 25 мають погодитися на обмін паїв.

Відтак складеться конкуренція великим латифундіям, які на сьогодні контролюють понад 10 мільйонів гектарів землі, але не забезпечують її правильного обробітку. Через значне розорювання, яке охоплює 80 відсотків сільгоспугідь (для порівняння, у Польщі цей показник удвічі менший, у США – вчетверо), майже половина сільськогосподарських земель уже перебуває у стадії деградації. До того ж, мінеральних речовин вноситься втричі менше, ніж у 1990-і роки. Щорічні втрати гумусу через ерозію ґрунтів перевищують 30 млн тонн – якщо перевести в гроші, то це понад 10 млрд гривень збитків.

Тим часом директор департаменту розвитку сільських територій Мінагрополітики Ірина Синявська зауважує: «Якщо просто прийняти закон і зі сторони спостерігати, як він буде впроваджуватися, – то ми не дочекаємось ефективного власника».

За її словами, сам закон потрібен для того, щоб встановити правила, і в цих правилах буде прописана контрольна участь держави.
– Зараз ми поглиблено працюємо над тим, щоб розробити так звані нормативи або стандарти використання землі, – продовжує Ірина Синявська. – Держава має здійснювати контроль за використанням земель усіма гравцями ринку – від великих власників, які матимуть найбільшу кількість землі, до селянських домогосподарств. Ми маємо чітко слідкувати за тим, як дотримуватимуться сівозміни, як вноситимуться добрива – для того, щоб зберегти ґрунти. І в цьому немає нічого ганебного. Не варто вважати, що держава втручається у приватний бізнес. Вона захищатиме державні інтереси».

Зіновій Петрик

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.