Добра людина серед добрих людей

semenuk

Жіноча доля в неї то радістю стелилася, то журбою серце полонила. Після закінчення 8 класу Ямпільської середньої школи поїхала Ніна за направленням колгоспу, вступила на бухгалтерське відділення Брацлавського сільськогосподарського технікуму. А за три роки повернулася з дипломом бухгалтера до колгоспу села Пороги, що в Ямпільському районі Вінницької області через Дністер межує з Молдовою. Зайшла до кабінету голови колгоспу, показала диплом, подякувала за допомогу й одразу ж була призначена заступником головного бухгалтера. Посада відповідальна. Дівчина занурилася в роботу. А сільські хлопці тим часом не зводили очей з чорнявої красуні.

Та найбільше погляд свій затримував молодий шофер Анатолій. І коли Ніна його ловила, то серце у грудях починало трепетно калатати. «Оце за нього й вийду заміж, якщо лишень скаже», – вирішила. Анатолій таки запропонував їй руку й серце. Вона, звісно, згодилася. Невдовзі зіграли гучне весілля. Батьки купили їм хату в Ямполі, що неподалік Порогів. Незабаром народився синочок Вадим, а за кілька років – донечка Валентина. Та невдовзі Анатолія не стало – коли йому було 28 років. А донечці тоді було лише два тижні від народження.

Спустіло серце молодої жінки. Ніщо не миле. Так і минають рік за роком. А одного разу діти кажуть: «Мамо, мамо! Нам треба в хату другого тата, щоб не так сумно було». Та й на роботі подруги домучували, щоб одружилася вдруге: «Невже сама отак і будеш жити?».

– І вирішила я тоді вийти заміж за місцевого чоловіка Василя, – відверто зізнається Ніна Миколаївна. – Діти мої його одразу ж полюбили і почали звати татом. Він їх виростив. З того часу минуло 20 років. Тепер, коли приїжджають до нас у гості діти та онуки, то не натішимося ними. – А де працює ваш чоловік, якщо не секрет?

– Завідувачем тваринницького комплексу сільськогосподарського виробничого кооперативу «Поділля» у селі Пороги, де утримується 400 корів та 1600 голів ВРХ. Він у мене, можна сказати, права рука на роботі, бо ж я очолюю це господарство.

Звісно, ми, коли їхали до Ніни Миколаївни Семенюк, знали, що вона – голова СВК «Поділля». Люди, оцінивши велику відповідальність жінки перед громадою, доручили їй цю складну справу. А вже під час бесіди з головою зрозуміли, що на трудових «фронтах» в неї все гаразд, бо надійно захищені «тили».

– Мій теперішній чоловік дуже уважний, – розповідає пані Ніна. – Поїхала я одного разу подивитися на ферми до Добрянки, а потім, думаю, заїду гляну на озиме поле біля Франківки, а там вирішила заглянути до стареньких людей, які колись трудилися у колгоспі: за цими клопотами забула навіть про свій день народження. І що ви думаєте? Приїжджаю, заходжу до хати – стіл просто гнеться від різних страв і квітів. Діти приїхали й разом із батьком та онуками кинулися до мене, вітають, цілують. Відчути те, що відчула я, – щастя для кожної жінки. Жодні слова цього не відтворять… Та й узагалі мені на добрих людей щастить.

– Кого саме маєте на увазі?

– Та хоча б наших односельців і всіх, хто працює в СВК «Поділля». – Нам і татові дуже пощастило, – це вже кажуть про свою маму діти Ніни Миколаївни – Вадим, що працює начальником карного розшуку в Ямпільському районному управлінні внутрішніх справ, та Валентина, працівниця Вінницької обласної лікарні. – Маємо найкрасивішу маму. Вона в нас енергійна, турботлива, керівник господарства й узагалі найкраща в світі. У неї – добре серце та ніжні золоті руки. Як зварить борщ, то за вуха не відтягнеш. А які пироги смачні випікає з яблуками, сиром, повидлом і навіть медом! А загалом нас, любителів смачненького, семеро – син, невістка, онуки, дочка та зять із донькою. І всі ми дуже любимо збиратися разом.

– Це дуже гарна та дружна сім’я, – відгукуються про родину голови кооперативу й жителі села Пороги.

Володимир Брендуляк

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.