Лавочка для закоханих

DSCN1353_0.JPG

В Івано-Франківську створили трикутник щастя, який об’єднав куте «Дерево щастя», подароване місту міжнародним фестивалем ковалів, «Скриню щастя» в міському парку відпочинку та «Лавочку для закоханих» біля драмтеатру.

Відколи Станіслав було перейменовано на Івано-Франківськ – а це вже більше 50 років – час від час поновлюються дискусії, чи доцільною була зміна назви. Одні кажуть, що для української мови невластиве таке довге і складне для вимови поєднання слів, та й прямого стосунку до обласного центру Прикарпаття Каменяр нібито не мав. Інші заперечують, що постать Франка в українській історії заслуговує такого визнання, а з Прикарпаттям його життя таки було пов’язане. В Лолині Долинського району проводив канікули в гімназійні роки, на Гуцульщині любив відпочивати, в Коломиї двічі був заарештований.

У Станіславі Іван Франко мав приятелів і побратимів, виступав на зборах різних товариств і громадських вічах, читав свого «Мойсея».

А ще тут він зустрів своє друге кохання – польську дівчину Юзефу Дзвонковську, сестру гімназійного товариша: «Явилась друга – гордая княгиня, бліда, мов місяць, тиха та сумна». Молодий Франко просив руки Юзефи. Отримав відмову. Злі язики казали: куди рудому мужику до гонорової польки? Та, може, причина відмови була в іншому? Дівчина хворіла на сухоти і знала, що довго не проживе. Їй було лише 30 років, коли померла від туберкульозу. Це про неї Іван Франко писав: «Цвітко осінняя, бита сльотою – чом тяжкий мені жаль за тобою?».

За кілька десятків метрів від пам’ятника Іванові Франку і кілька сотень метрів від меморіального скверу, де похована Юзефа Дзвонковська, неподалік драмтеатру нещодавно встановили «Лавочку для закоханих». Директор фірми «Надія» Маргарита Бойко стверджує, що саме під липою, де стоїть лавочка, зустрічалися колись Іван Франко та Юзефа Дзвонковська.

– Навіть якщо це легенда, то гарна легенда, – каже Маргарита. – Ми й інших легенд дотримувалися. Приміром, дерево для лавочки митці вибрали в Карпатах після спілкування з місцевими мольфарами. Це вони, гуцульські ворожбити, підказали, де у лісі лежить старе дерево дуб, від якого йде позитивна енергетика. Саме дуб – символ вічного кохання, символ шлюбу та сімейного щастя, дерево Завіту та Божої присутності – був вибраний для виготовлення «Лавочки для закоханих».

А зробили її студенти кафедри декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника під керівництвом старшого викладача Віталія Городецького. Навіть сама форма лавочки має свою ідею: два перехрещені дерева символізують зв’язок двох закоханих, підсилений окуттям металу.

Галина ДОБОШ

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.