В оточенні лісів

P4080036.JPG

З-поміж багатьох буковинських сіл Поляна Хотинського району Чернівецької області чи не з найпривабливіших. Звідусіль оточена віковою бучиною, вона в усі пори року манить своєю неповторною красою.

– То чому ж Поляна? Що відомо про таку назву? – запрошую до розмови керівника громади Віктора Мазура.

– Версій щодо назви безліч, – каже Віктор Іванович. – Одна з найбільш вірогідних говорить, що тут, посеред лісів, була поляна, на яку 400 років тому тікали від своїх панів кріпаки і, розкорчовуючи під сільгоспугіддя ліс, оселялися тут. За гарною легендою, на цьому місці оселилася молода пара, якій пан заборонив побратися. Закохане подружжя, переночувавши в затишші бучини, вранці вмилося чистою-пречистою водицею з крихітної лісової річечки, назвавши її Білим потоком. Вона і досі тече. А насправді через це місце пройшла купа народу: тиверці, уличі, потім панували молдовські феодали. Людей ця місцина завжди приваблювала багатими лісами та родючими землями. У 1817 році тут ґаздувало 48 господарств, у яких займалися скотарством, сіяли жито, пшеницю, пізніше – кукурудзу, практикували бджільництво, ткацтво, ковальство, обробку хутра, бондарство, випалювали деревне вугілля. Через те їх раніше навіть називали вуглярами.

Одна з церков зведена в 1809 році. Про неї написано: «Церква Свято-Дмитрієвська, древня, міцна, але начинням бідна, споруджена за волею вірян». У церковних згадках написано, що в Поляні 1911 року проживало 1284 особи українців та 11 іновірців. Припускаю, що це румуни і мусульмани. Першу початкову школу створили у 1940 року після визволення від румунських окупантів. Навчання 40 діток велося на рідній українській мові. А першим сільським головою громада обрала мого діда Фанасія, секретарем – Тимофія Старчука. Та коли вони поїхали на затвердження до Хотина, радянська влада їх ролями поміняла, бо дід їздив до Канади заробляти гроші і мав 6 гектарів землі, а в секретаря наділ був наполовину меншим. Тому головою став Тимофій.

Коли ж у 41-му румуни знову повернулися, то діда і секретаря вони вивезли до Дністра і розстріляли. На місці страти зараз стоїть обеліск, до якого щороку на пошанівок земляків сходяться люди із сусідніх сіл. А загалом із фронтів Великої Вітчизняної до рідної сторони не повернулося майже 100 полянчан.

– Сільрада ваша, знаю, дотаційна. Як обходитеся, коли вже сьогодні треба чимало зробити, а в касі тих коштів катма?

– Допомагає і виручає наша поважна громада, усвідомлюючи, що без грошей, які вони збирають на дитсадок, школу та інше, не обійтися. Це, вважаю, справжній патріотизм.

– В умовах безробіття люди все одно якось виживають. За рахунок чого?

– Завдяки тому, що все уміють. У селі на високому рівні розвинуте бджільництво, я теж доглядаю 45 бджолосімей. Є ті, що займаються столярством, виготовленням меблів, будівництвом, садівництвом, бондарством, багато хто лущить на продаж грецький горіх. Частина жителів знається на скотарстві і птахівництві. Живуть також з городу і навіть продажу первоцвітів, хоч за це в мене на столі ціла папка адмінпротоколів, як за незаконну діяльність, але ж на це люди йдуть не від солодкого життя. А ще в нас ґаздині залюбки вишивають, тчуть налавники, килими. Щоправда, дехто подався і на закордонні заробітки. Проте стоїть наша Поляна і, гадаю, ще віки стоятиме.

Іван АГАТІЙ

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.