Людина з пісні: тут живе Марічка

2.jpg

28/05/2014

Пісні, як і люди, мають свою долю. Одноденки забавляють публіку якийсь час – і зникають. А ті, що припали людям до душі, ніколи не старіють. Їм, як і коханню, підвладні молоді і сиві. Така, на диво, щаслива доля випала пісні «Марічка», якій судилося щасливе довголіття. Через рік їй виповниться 60 років.

Нам трапилась нагода зустрітися з героїнею знаменитої пісні. Нас привітно запрошує до себе Марія Киселиця. Марії Федорівні, звісно, приємно згадувати той 1955 рік, коли їй, вісімнадцятирічній дівчині, присвятили вірш, а згодом поклали його на музику – адже небагатьом присвячують пісні, що згодом звучать по всій країні. І до тепер знайомі часто телефонують жінці: «Включи телевізор, «Марічку» виконують». Мрія Федорівна слухає і пригадує.

– Я працювала на кухні у районній лікарні. Тоді фельдшерську практику місяць проходили студенти з Чернівців. Харчувались у нас, були молоді, веселі…
Навпроти лікарні через річку Путила була кладка, через яку студенти і молодь піднімалась на гори Ходівська, Запша, де збирались вечорами, співали, жартували, милувались красою Карпатського краю. Якось хлопці жартома проказали до Михайла Ткача: «Ти би написав Марічці вірша». Він погодився: «Напишу». А Марічка ще й пожартувала: «Тоді буду вас краще годувати». Ось й вся мова.

Минуло тижні два, як на районному святі виходу на полонину, де зібралося багато народу, підходить Михайло до мікрофона, читає вірша і каже, що присвячує його Марії Степановій (це дівоче прізвище нашої героїні).
Після того, як вірш надрукували в обласній газеті, директор Будинку народної творчості оголосив конкурс на створення музики. Із сорока музичних супроводів переміг варіант Степана Сабадаша, композитора, народного артиста України.

Виконання пісні Дмитром Гнатюком вперше було записано на радіо. Марія, як і тоді, живе у Путилі. З чоловіком Василем Андрійовичем прожила у парі 45 років. Він найбільше любив пісню «Марічка» і замовляв її у ювілей своєї коханої дружини. Зростили й одружили трьох синів: Павла, Василя, Ігоря. Ті порадували своїх батьків трьома внуками, правнуком. Щоправда, вже 13 рік, як немає в живих Василя Андрійовича. Проте вся велика рідня, як і колись, у свята збирається в родинній хаті провідати і побачити рідненьку матусю, яка пригощає їх найсмачнішими стравами, плодами з батьківського саду, кришталево чистою водою з криниці отчого двору. А квіти навколо хати висаджені і доглянуті самою Марією і внучками Мар’янкою і Ліаною. Вони доповнюють бабусину вроду, непідвладну рокам, як і пісня, яку колись написав студент Михайло Ткач.

Хто міг подумати, що пісня про чарівну Марічку, яка живе в хатині, що сховалась у зелені гір, стане невмирущою візитівкою карпатського краю!

Володимир Кравчук

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.