Жителька Великих Сорочинців партизанка Ольга Бондаренко врятувала десятки людських життів

14-3.jpg

23/04/2014

Кожного, хто іде-їде через уславлене ще Миколою Гоголем село, зустрічає постать стрункої жінки з рішучим поглядом, ніби спрямованим у майбутнє. Спочатку розвідниці та зв’язковій партизанського загону «Перемога», що діяв у Миргородському і Гадяцькому районах, земляки у 1965 році віддали шану, поставивши погруддя, а в 1983 році встановили пам’ятник у повний зріст. Як уособлення людської гідності і незламності. Сталося це, до речі, завдяки видатному українському письменникові Олесю Гончару, який спекотного 29 серпня 1976 року ярмаркував у Великих Сорочинцях.
Увагу Олеся Терентійовича привернуло погруддя на постаменті, і він став розпитувати, хто ця жінка. Партійні керівники, які супроводжували Гончара, спробували задовольнити допитливість письменника. Вони розповіли, що Ольга Бондаренко була партизанкою і що фашисти тричі її розстрілювали, проте подробиць не знали.
Як тодішній кореспондент обласної газети «Зоря Полтавщини» того дня волею долі я опинився поруч. Звісно, я знав більше. Ми з Ольгою Бондаренко були односельцями. Її син був моїм ровесником. Олесь Терентійович уважно слухав мої доповнення, не без зусиль тамував хвилювання. Сам фронтовик, він зустрічав багато гідних захоплення прикладів величі духу людського.

«Ця жінка з легенди! – підсумував почуте. – Вона гідна стояти перед нами на повний зріст. Обов’язково напишу...». І свого слова дотримав, створивши оповідання «Бондарівка».
А було все так. Фашисти дізналися, що в селі діє злагоджена підпільна група, пов’язана з партизанами, і що загін планує увійти у Сорочинці. Тож почали каральну операцію, зігнавши силу-силенну поліцаїв і гітлерівців. Ольга Андріївна ледь встигла попередити загін.

Серед активістів партизанського руху її чи не найпершою нарекли зрадницею. Заарештували, а також схопили її чоловіка Семена і ще багатьох односельців. Майже дві години фашисти знущалися над жінкою, та відповідь була одна: «Нічого не знаю».
А потім холодного листопадового ранку 76 понівечених тортурами, роздягнутих жителів вивели на розстріл до церкви. Тіла страчених падали з високого урвища на вже вкрите крихкою кригою прибережне мілководдя. Когось підхоплювала течія і несла у безвість.
Коли родичі та сусіди розстріляних забирали тіла для захоронення, Ольги Антонівни серед них не знайшли. Подумали, що її тіло попливло за течією. Ввечері поліцаї напідпитку заявилися до хати розстріляних Бондаренків, щоб пошукати чогось цінного. З гуркотом вибили двері і... отетеріли. Прошита кулями, скривавлена Ольга стояла посеред світлиці. Її підтримував переляканий син-школярик. «Ма-а-мо», – шепотіли зблідлі губи хлопчика. Згодом сусіди згадували, що ховалися, хто куди міг, аби не бачити, як пикаті поліцаї конвоювали матір і сина у бік сільського кладовища. Чули тільки гучні постріли.
Уже після війни судили одного з тих катів. Він і розповів, що коли карателі націлили гвинтівки, мати намагалася затулити своїм тілом дитину. Але хлопчика це не врятувало. Під час першого розстрілу вона втратила чоловіка, тепер сина Гриця.

Ну, а далі, хоч вірте, хоч ні, а коли наступного дня після похмілля вбивці прийшли до хати жінки, щоб забрати віддане їм на розграбування майно, на порозі їх зустріла... Ольга Антонівна. Під покровом ночі дісталася вона домівки. Закривавлене тіло, прострілені щоки. Але налиті гнівом очі були живі. Її погляд катюгам видався страшнішим за постріли. Вони розрядили у тіло жінки всі набої і притьмом подалися геть...
На честь Ольги Бондаренко у Великих Сорочинцях названо вулицю. Голова правління тодішнього колгоспу імені Гоголя, сам колишній фронтовий танкіст Іван Вишар, висловив думку, що було би правильним на людному місці встановити пам’ятник уславленій землячці. Вона гідна того, щоб уособлювати ратні й трудові подвиги всіх жінок. Мені випало бути присутнім на тих зборах і, пригадую, як після схвильованих слів голови у залі будинку культури на мить запала тиша. Ніби по команді здійнявся ліс рук. Рішення ухвалили одноголосно.

Схилимо ж і ми голови перед мужністю українських жінок та матерів!

Леонард НІКОЛАЄНКО,
заслужений журналіст України

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.