«ДДТ» не приїде, бо живе поруч

7_Вечорниці_ (15).JPG

Як на Броварщині розкривають народні таланти фермерів, вчителів, науковців і підприємців

Може це вас і здивує, але в такому великому селі, як Велика Димерка, що в Броварському районі на Київщині, немає клубу. Згорів кілька років тому, а на новий влада все ніяк грошей не назбирає. Однак без цього осередку, в якому зазвичай «крутять» кіно та відбуваються дискотеки, культурне життя громади не зупинилося.

Насправді, життя тут вирує. На всіх селищних святах людей розважає самодіяльний народний колектив «Калинонька», а народ такий креативний, що весь час придумує якісь події та акції, аби разом збиратися.

Остання мода на селі – вечорниці, започатковані рік тому. Це не просто зібрання за столом, а ціла вистава, до якої довго готуються, проте долучитися до них може будь-хто.

На Свято врожаю створювали скульптури з овочів
Відродила традицію вечорниць Ніна Федірко, народна майстриня-вишивальниця. Енергії та задумів у неї завжди чимало. А підтримує починання жінки група людей, які називають себе ДДТ. Нічого спільного з групою російського рокера Юрія Шевчука «ДДТ»! Адже йдеться про Димерське добірне товариство – аматорський колектив.

Умови вступу до товариства - симпатія одне до одного і любов до традицій рідного краю. До речі, завдяки цим зібранням у Ніни Федірко багато односельців просто ближче познайомилися. Та ж селище Велика Димерка – чималий населений пункт, де живуть близько 13 тисяч жителів! Лави місцевого ДДТ поповнюють цілими родинами. Приміром, Наталя Рогова мало того, що чоловіка прилучила, ще й заохотила двох молодих синів брати активну участь у виставах. Серед аматорів – фермери, вчителі, науковці, підприємці. Але тут їхні таланти розкриваються з іншого боку.

Наприклад, восени на подвір’ї майстрині влаштували виставку-конкурс «Свято врожаю». Учасники мали з овочів і фруктів нового врожаю зробити скульптури своїх знайомих. Гострі на язик димерці придумали ще й підписи, які характеризують кожного «героя» овочевої скульптури. Це було досить дивно, але дорослі солідні люди, мов ті дітлахи, із запалом увесь день напередодні тулили до купи гарбузи, вирізали ножем портрети з редиски і буряка, вбирали скульптури в одяг своїх онуків, щоб на святі їх роботи були найкращими. І тішилися як діти, спостерігаючи за реакцією героїв своїх творінь. І ніхто їх до цього не силував, і робили вони це не для «галочки», а для самих себе – щоб цікавіше було жити.

Наступний конкурс виявився ще й поживним. Кожна господиня вдома готувала страву, яка, ясна річ, підлягала дегустації. Шляхом загального голосування визначали найсмачніші наїдки. До речі, на цьому святі врожаю перемогли страви, приготовлені у домашній печі. Смакуючи печенею переможниці Віри Терещенко і слухаючи численні компліменти на її адресу, не одна господиня пошкодувала про колись розвалену піч-годувальницю. Словом, які б кухонні агрегати не придумували, але від звареної в старій бабусеній печі їжі завжди отримуєш особливе задоволення.

Мріють також селяни створити музей вишивки, а ще – започаткувати фольклорний фестиваль, з майданчиком для сцени, торговими рядами для показу народних промислів. Авжеж, для втілення цього задуму не обійтися без допомоги влади. Але голова селищної ради Анатолій Бочкарьов і не заперечує – і музей потрібен, і створення майданчика для розкриття місцевих талантів також на часі.

Затанцюймо карапет

А поки свої таланти димерці відточують на вечорницях, які цьогоріч «вийшли в люди».

Підготовка до них тривала ще з осені. Час від часу збиралися і розучували пісні, причому не традиційні застільні «Несе Галя воду», а прадавні, які записав місцевий житель і професійний збирач пісень Микола Семиног, що не одну тисячу кілометрів по Україні пройшов у пошуках живого ще фольклору. Цікаво було місцевим мешканцям розучувати і давні димерські пісні, які вже майже ніхто не пам’ятає.
Дуже тішить і те, що вечорниці виявилися цікавими не лише для людей зрілих, а й для молоді. Місцеві та київські школярі і студенти приїздили спеціально до садиби народної майстрині, щоб навчитися давніх танців, які років сто потому відтанцьовували їхні прабабці, коли дівували. Це широко відомі краков’як і полька, а також вже призабуті гречаники, річенька і карапет.

До речі, танці зовсім не складні, і навчитися простеньким їхнім «па» кожен бажаючий може буквально за півгодини. На вечорницях глядачі залюбки стають в пари разом з танцюристами і тут же опановують народну хореографію.

Як тут стали в нагоді скарби з музейних скринь Ніни Федірко! Майстриня із задоволенням вбирає дівчат і жіночок на вечорниці в прадавні сорочки, спідниці, запаски, плахти і корсетки. Це українське автентичне вбрання. Деякі експонати майбутнього музею дуже давні, приміром чорний фартук, увесь вишитий яскравими квітами понад 200 років тому, хоча виглядає як щойногаптований.

На жаль, чоловічого одягу в старих скринях з минулого не так багато. Тому чоловіча половина вечорниць зазвичай виходить у сучасних вишиванках.

Які ж бо вечорниці без живої музики?

А танцюють всі під музику народного оркестру, у складі якого гармонь, бубон і низка підручних інструментів, що перетворюються на музикальні зі звичайних побутових предметів. Скажімо, по старовинному рубелю (така прадавня праска), якого добряче під’їв шашіль, у такт музики чудово їздить дерев’яна ложка, і чується глухе торохкотіння. Якщо взяти залізну ложку і бити нею по металевій пічній заслінці – хіба не ударний інструмент? Ще можна по зубцях гребеня для прядіння чимось водити – виходить досить цікавий звук.

– А скільки різноманітних пляшок побили під час репетицій, – всміхається Наталя Рогова, одна з активісток вечорниць, – бо стукали їх одна об одну, щоб звук був дзвінкий і чистий, аж поки зрозуміли, що краще брати найміцніші – пляшки з-під шампанського.
Тож грати на гармоні та бубні, якими треба вправно володіти, може будь-хто зі слухом, а іншим - відбивати ритм на ударних ложках, столах, каструлях, та хоч в долоні плескати.

На останні різдвяні святкування запросили для підтримки ще й професіоналів – броварський колектив «Перевесло». Слухаючи їхні пісні, розумієш, що Україна таки має справжні співочі таланти. Особливо, коли вони не десь на сцені, а поруч із тобою.

Були серед аматорів-димерців і такі, що просто здивували своїм акторством. Декламували вірші, грали у жанрових сценках, при цьому робили все так переконливо, що не можна було їм не повірити, - всі забували про те, що дивилия лише підготовлену виставу.

Після вечорниць глядачі й виконавці ще довго не розходилися. Настільки світло і весело було, що вже і сценарій закінчився, а учасники дійства не поспішали по домівках, просто стояли і співали вкупці пісень. На щастя, це була не остання вистава. Наприкінці лютого Димерське добірне товариство запросили провести свято Колодія – прадавнє свято прощання із зимою, яке ще відоме як Масниця. От нині ДДТ і розучає обряди та пісні. А за цим і зима з її холодами мине. Весело і непомітно.

Ольга Соломка

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.