У закутках чорної вільшини

15-2.JPG

Свого часу при згадці про вільху уявляв, що вона – це такий собі кущ завбільшки з ліщину. А насправді? Побувавши у віддалених гірських угіддях Мигівського лісництва, зустрів такі екземпляри цього дерева, що дух перехоплює.
Їх ледве можна обійняти. Одне, друге, десяте… Піднімаючись усе вище і вище в гори, побачив таких із сотню, а може й більше. Вони з різновиду чорної вільшини, яка росте тільки у вигокогір’ї, та й то не всюди – винятково в периметрі 10-20 метрів від гірських потоків, що не замерзають навіть у люті морози.
Особливою шаною чорна вільха користується в деревообробній промисловості. На що вже цінні горіх, акація та модрина, але навіть їх не порівняти із красою, якою у вигляді паркету чи будь-якихось інших речей вражає чорна вільха. Майстри різця кажуть, що працювати з нею – що по маслу різець водити. Але через вкрай обмежений ареал її проростання, промислового значення це дерево не набуло.
А я тим часом у цьому віддаленому закутку гір піднімаюся все вище вздовж одного з притоків річечки Мигівчанка, котрий дзвенить по протятому камінню аж ген з-під бескиду. І коли зустрів ось цього велета, що вивищився майже врівень з ялицевим лісом, вкотре віддав данину премудрій природі. За те, що в своїй царині визначила гідне місце і чорній вільшині, зустріч з якою залишила воістину приємну згадку.

Іван АГАТІЙ

Фото автора
Чернівецька область

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.