Добрий день!

pryazha.ticrk_.ru_.jpg

26/03/2014

Сьогодні було особливо приємно відповідати всім без винятку на чемне привітання: «Добрий день!». День дійсно був добрим. Галина, не дивлячись на повсякденну втому, скрізь носилася, не торкаючись землі. Робота робилася сама собою. Прибігши на ферму, вспіла не тільки роздати фураж у своїй групі корів, а й допомогла старшій подрузі, пенсіонерці бабі Зіні. Та й доїти чималу групу корів було не так нудно, як завжди.
Потім заповзято узялася за домашні справи: випустила курей з курятника, випроводила галасливих гусей на став, нагодувала мішанкою поросят. Швиденько здоїла Манюню, яка сьогодні проти вчорашнього, стояла сумирно, навіть не мукнула, а ще вчора вела себе, немов навіжена.
Наповнюючи відро та відмахуючись від надокучливих мух і брудного коров’ячого хвоста, Галина мрійливо пригадувала вчорашні вечір і ніч.
Весь вечір Галині довелося бігати по кущах та бур’янах у пошуках вередливої Манюні. Знайшла пропажу вже в сутінках біля єдиного на все село бика, якому і пофортунило ощасливити корівку. Коли повернулася додому, здивувалася тому, що чоловік Степан вже прийшов з роботи: працював він механізатором і зараз, весною, був зайнятий від темна до темна. Поки жінка вовтузилася зі скотиною, чоловік переробив усю хатню роботу. Дітей вдома не було, вони пішли за став до матері Степана допомогти з городом та залишились на ночівлю. Змивши бруд з обличчя, рук та ніг, втомлене подружжя як ніколи рано вмостилося спочивати.
Але ж чи можливо було заснути цієї весняної ночі? Пахощі квітучих весняних садів перебивали навіть їдкий сморід соляри та мастил, якими був просякнутий чуб Степана, і робили непомітним коров’ячій парфум, який неможливо було змити з тіла Галини. Тьохкання соловейка у березі ставка було таким солодким, що навіть собаки замовкли, прислухуючись до того дива. Можливо саме через це Степан, який зазвичай був скупий на пестощі, притиснувся до Галини якось по особливому ніжно, і вона раптом спалахнула небувалим полум’ям пристрасті.
Уперше в житті для безмежно щасливої Галини стало зрозумілим, про що тьохкає соловейко, про що розмовляють весняної ночі квітучі дерева, що можна розгледіти заплющеними очима в зоряну ніч. Вона навіть зрозуміла, через що її корова без пам’яті подалася у мандри і як віднайшла єдиного на всю округу бичка. «Хіба бува так добре?» – прошепотіла жінка, торкаючись вустами вуха Степана. «Виявляється, бува», – відповів чоловік і, солодко поцілувавши дружину, знов полонив її обіймами.
Вранці Галина не відчувала втоми, все робила з бажанням та самовідданням і стільки встигла, ніби поралися кілька господинь. Наварила смачного борщу – так, як любив Степан. Навела порядок у хаті, не оминувши той куток за грубою, який зазвичай не діставала віником. Причепурила кімнату букетом зі степових квітів, які назбирала, коли ходила по обіді доїти корову. Насіяла квасолю. Із задоволенням перепрала білизну, збила голівку масла.
Сіла до дзеркала, роздивляючись вже підпалені сонячним промінням щоки, не такі яскраві, як замолоду, блакитні очі, обвітрені безжальним степовим суховієм губи. Галина все ще не могла прийти до тями від учорашнього спалаху. Хотілося побігти розповісти про це і сусідці Меланці, і подрузі Клаві, і навіть рідній матері, та від однієї лише думки її заливало солодким соромом.
Неймовірно, але ніч пристрасті відбулася знову. Чоловік ніяковів: чому він дізнається про чарівну особливість жіночого тіла тільки тепер, не палким парубком, а грубезним чолов’ягою? Як вони прожили стільки років, зберігаючи вірність одне одному, народивши дітей, і без такого потужного та незамінного палива, як кохання?
А через певний час Галина відчула, що не може подолати в собі огиду від вигляду коров’ячих «коржів», що духмяний, завжди приємний нектар квітучих акацій перетворився на нестерпний сморід, що навіть звук булькотіння молока в бідоні здатен довести її до сказу. Але думку, що вона вже в доволі шановному віці могла знов понести від Степана, вперто відкидала.
Більш за все вона боялася, що чоловік, як довідається про її стан, відвернеться від неї, і чарівні ночі згаснуть. «А хтось казав, – пригадалося, –що як тягати вантажі, то…». І Галина тут же взяла під опіку групу бичків, яким треба було і воду, і молочні відвійки, і дерть тягати руками в відрах і мішках. Як справжній вояка кидається на ворога, не думаючи про найстрашніше, так і Галина щоденно поринала у силу силенну праці, яку вигадувала сама для себе. Не існувало для неї ні спеки, ні ваги, ні втоми.
На осінньому святі врожаю разом з передовиками виробництва почесну грамоту, преміальні та значок переможця змагань вручили і доярці Галині, яка розплакалася ось тут, перед людьми. Але плакала вона не через строкатий, грубий папірець, в якому було вписано її прізвище, не через блискучу прикрасу, поспіхом прищеплену на лацкані жакета, не через ці кілька купюр, які вона затиснула зірваними роботою руками, і навіть не через яскраві айстри, які з повагою та земним уклоном вручив керівник. Сльози котилися через те, що саме зараз вона відчула слабенькі поштовхи у блаженному лоні і зрозуміла, що вороття назад немає.
Природно, що Степан про все таки дізнався. Обійшлося без галасу (дбайливий батько боявся побудити дітей, які спали), хіба що пошепки трохи посварив жінку. А щодо палких ночей, то вони, за рішенням Галини, тривали й надалі. Розуміючи, скільки невідкладних справ з’явиться після народження дитини, жінка намагалася багато чого зробити наперед. Більш за все хвилювалася за свою подругу по пригоді – корову Манюню, яка завагітніла з того самого єдиного «побачення» з биком. Було очевидним, що господарка не матиме змоги роздоювати її після отелення. Отож Галина бігала і до сусідки Меланки, і до куми Клави, і до рідної матері з проханням, у разі чого, зробити все, як годиться, щоб не зіпсувати корови.
Час сплив. Одного непримітного ранку, випроводивши чоловіка на роботу, а дітей до школи, нагодувавши все своє господарство, Галина схопила нехитрий вузлик та вийшла з двору. До райцентру, мов підпалена стріла, її домчав славетний «бобік», водій якого тремтів усю дорогу та вимолював у Галини не робити «цього» в автомобілі. Вона, як порядна жінка, пообіцяла і «втерпіла» і, ледь встигнувши оформивши документи, майже без сторонньої допомоги, народила.
«Дівчинка!.. Доброго дня, донечко!» Виховавши трьох синів, про дочку Галина тільки мріяла. І тепер, ще лежачі в пологовому залі, не могла приховати усмішки і все пригадувала ту чарівну ніч…
Р.S. А корова Манюня через два дні благополучно отелилася двійнею теличок.

Василь Усатенко

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.