Тонка межа

4-3.jpg

12/03/2014

Нещодавно побував на хрестинах. А перед тим стався прикрий епізод. Енергійна тітонька затягла хрещених батьків до церкви і зачинила двері. Батьки та гості тупцяли на морозі добрих півгодини, не розуміючи, що відбувається. Як виявилося згодом, хрещених переконували придбати ікону, вартістю під тисячу гривень. Зазначу, що сам обряд обійшовся в 700 гривень – не зовсім на селянський гаманець.
Навмисно не вказую ані храму, де це сталося, ані імені священика, ані конфесійної його належності – Бог їм суддя. Обурює інше. В сьогоднішньому світі людям, а надто жителям села, бракує людей та інституцій, яким вони могли би довіритися, до яких звернутися за порадою чи допомогою. То невже деякі пастирі вбачають власну місію лишень у тому, аби тугіше набити кишеню? Адже їм у селі жити, вінчати, хрестити, причащати, ховати своїх парафіян! А по неділях – проголошувати моралістичні проповіді...
Мабуть, справа таки в окремих людях. Особисто знаю сільських священиків, які займаються тим, що їм найкраще личить, – благодійністю. Один із таких у Кагарлицькому районі на Київщині зорганізував сільських дітлахів у кілька футбольних команд. Не сумніваюся, що завдяки небайдужості цього сільського священика не одна молода людина оминула всюдисущого нині «зеленого змія».
Інший священик – з Васильківського району Київщини – не просто реконструював сільську церкву, а звів поруч сучасний дитячий спортмайданчик, куди сходяться дітлахи та їхні батьки з усіх навколишніх сіл. І без сумніву, такий сільський священик – особа шанована.
Слід визнати, що церква і сьогодні має значний вплив на селі. І від того, яким боком вона повертається до людей через конкретних служителів, залежить надзвичайно багато. Особисто я – за релігійну терпимість і взаємоповагу. А одна силоміць продана ікона може стати першою сходикою до пекла...

Ігор Павлюк