Рідня приїхала!

foma.jpg

26/02/2014

Усі десять мешканців хутора прокидаються на світанку. Десять мешканців у кількох будинках біля підніжжя високої гори – ось і все населення. Наймолодшому – сімдесят чотири, найстаршому – дев’яносто дев’ять.
Жила між дідами одна лише бабуся. Всі чоловіки повтрачали у вирі часу своїх жінок, а вона навпаки – чоловіка. Через що й говорили, що дивний хутір, бо там усього десять душ живе і всі без одного чоловіки. Бабця Софія, якій було, як сама говорила, десь між вісімдесят і вісімдесят п’ять, варила їсти на весь хутір. Як встане зранку, як закуховарить! А до восьмої уже діди сходяться снідати. На хуторі довго спати ніхто не любив.
Що ви, діди, кості не розминаєте? Лежали б усе та й лежали. А зиму як зимуватимемо? Ти за лопату, ти за сокиру, ти за вили, – вправно командує Софія Олексіївна. Лише 99-річного Григорія не чіпає – вистачило дідові за життя мороки. А всі інші, що молодші на років десять, хай ще потрудяться. Бо на печі здоров’я не належиш. Золотою молоддю називає баба Софія своїх підлеглих.
– А як інакше? Хіба не молодь? Роботи за кого хочеш більше зроблять. Не лінуються, – каже Софія Олексіївна.
У неділю вона йде у сусіднє село до церкви. Баба пам’ятає, як себе, ті часи, коли церква святого Миколая була в іншій волосній управі, а теперечки – один район.
– Район не район, а пішоходити однаково, що тоді, що зараз, – сім кілометрів! – вигукує Софія Олексіївна.
«Запряже» баба щонеділі котрогось із дідів по черзі в підводу, та й каже: «Вези мене, хлопче, до церкви. Поки жива, то буду Богу молитися. Хай здоровця моїм онукам посилає».
А золотій молоді лише того і треба. Тільки-но Софія Олексіївна їде в сусіднє село, то вони збираються-сходяться із самого ранку та й сидять до опівдня балакають, по сто грамів розпивають.
– Хильнути у свято не гріх! А то ж те всевидяче око, щойно побачить, то поїздить не до церкви, а по спині кочергою, – каже, чухаючи сиву бороду, котрийсь із дідів. Решта з ним погоджується, киває головами і мружить очі, вдивляючись, чи не вертає їхня начальниця з мандрівки. Найстаріший із «молоді» вміє чути стукіт кінських копит – як наближається підвода, то в нього вуса молодіють і виструнчуються, як солдати на плацу. Але Софія Олексіївна задля боротьби з масовим алкоголізмом хитрість вигадала: робить так, що коні стишують хід перед самим хутором. Нічого не почують, нічого не дізнаються!
– Козак – не баба! Було б мені шістдесят – женився. А так, нащо я їй такий старий здався, – каже, сміючись, найстаріший, і всі діди теж регочуть. – Ет, кажуть, сміх життя продовжує. Воно то так. Але, як подумати, то хто-зна, чого ми на світі білому ще досі живемо. Значить, Богові так треба, раз до себе не покликав. Бо хіба ж ми на стільки насміялися? Не до сміху було ні в дитинстві, ні в молодості. Це зараз хіба у неділю пореготати, а тоді думалося, як вижити. Та що самому?! Сім’ї.
У неділю баба Софія не куховарить. Але сьогодні день особливий. День, коли всі бабусі й дідусі не бояться бути зацілованими й задушеними в обіймах, – сьогодні приїхали діти й онуки. Прибули та й стали на порозі крайньої хати – чекають Софії Олексіївни. Вона тут усім родичам родич. Вона тут прикордонний пункт пропуску, щоб, бува, нічого зайвого чи забороненого дідам не привезли. Все перемацає, перенюхає – а вже тоді й обійнятися не гріх, як законів дотримано.
Не до ста грамів сьогодні й дідам. Онуки приїхали. Треба навести «марахвет» і підготувати щоки для поцілунків. Двадцять дітей, сорок три онуки, тринадцятеро правнуків і сім праправнуків. Як приїдуть у гості, от тобі й півсела.
Пахне на увесь хутір. Софія Олексіївна борщ варить. Сім каструль. Треба ж родину нагодувати. Лише до 99-річного старійшини ніхто не приїжджає. Нема в нього рідні.
– Нема і все, – каже дід і чухає бороду.
– Як нема? – обурюється Софія Олексіївна. – А я тобі хто, чужа?
І сміється дід, і сміється баба Софія, й увесь хутір радіє: рідня приїхала.

Петро КАТЕРИНИЧ

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.