Зустріч на переправі

mir-gogolja.jpg

26/02/2014

Ця історія передається з роду в рід: синові розповів батько, йому дід, а дідові – прадід.
Як виповнилося Тарасу шістнадцять, він разом із батьком Іваном став працювати перевізником. Із правого берега Дніпра на лівий перевозили людей та вантаж. Переправляли чумацький крам до Переяслава, хтось їхав на ярмарок у Полтаву, хтось до родини по обидва боки Дніпра. Від села Пекарі по Дніпру до острова Шелестів, а там до села Прохорівки півтори версти буде. А взимку перевозили конячиною на санях. І так було з ранку до вечора, з року в рік.
Перевізниками були всі чоловіки в роду, тому й прізвище у них – Перевізник.
Якось у липні 1859 року в човен до них сів поважний чоловік, щоб перевезли його до Прохорівки. Був він невисокого зросту, товстуватий, але підтягнутий. Мав пишні вуса, проникливий, але добрий погляд. Одягнений, як панич, та мав вишиту сорочку і випромінював щирість.
– Тебе як звати, козаче? – спитав пасажир.
– Тарас, а вас як величати, пане добродію?
– Як і тебе – Тарас. Тарас Григорович.
– Ви, мабуть, багато подорожуєте, бували у різних містах, мови різні знаєте, ось українською розмовляєте. А я, крім лівого та правого берега Дніпра, ніде не буваю.
– Довелося побувати і на Аральському морі, і в Оренбурзі, жити у Вільно та Москві, тепер живу в Петербурзі. Скрізь добре, та вдома, в Україні, найкраще.
– А ви в Чигирині бували? Про Богдана Хмельницького чували?
– А хочеш, я тобі розповім про козаків-гайдамаків, славних народних ватажків Гонту і Максима Залізняка?
За розмовою шлях коротшає, час швидше летить.
– Ех! Якби мені шаблюку, поплив би я на своїй чайці аж до Чорного моря…
– Давай веслуй, отамане, не відволікай пана добродія, бо ми так і до вечора не допливемо,– пробурчав батько, оглядаючись на всі боки, щоб їхньої розмови бодай ніхто не підслухав.
– А хочете, я вам заспіваю? Я вмію, – очі у хлопця горіли, лице розпашілося, не від роботи, а ніби зустрів самого гетьмана війська Запорізького.
І полетіло чайкою над хвилями Дніпра: «Ой на горі та й женці жнуть, а по-під горою яром долиною козаки йдуть»…
10 травня 1861 року на Чернечу гору, що в Каневі, «човен» національного пророка України перевозили на руках в останню путь. Серед тисячі людських рук були й міцні руки парубка Тараса Перевізника. Він давно знав, з ким тоді розмовляв, і дуже пишався тією дружньою розмовою. А тепер просто душили сльози.

Сергій Мошенський

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.