Як попри життєві негаразди не втрачати почуття гумору?

grechk.jpg

26/02/2014

Ось і пенсіонер Василь Гречок зі Сторчового Новомиколаївського району Запорізької області майже на кожен випадок має кумедну притчу, бувальщину чи анекдот. Скажімо, на запитання, як живеться його родині, розповідає народну усмішку: «Ведуть двох хлопців на розстріл. Один каже: «Утікаймо!» Інший питає: «А гірше не буде?». Ото й нам так».
Утримують Василь Іванович і Галина Василівна корову, кілька кролів і понад чотири десятки бджолосімей. Сільське господарство завжди було ризикованим. В односельця, розповів пан Василь, за три дні шість десятків кролів віддали Богові душі – спробуй розберися чому!
– А як же ветеринарія? Хай би здав у лабораторію...
– Кролів він уже не поверне, а на лабораторні дослідження чималі гроші потрібні. А де їх узяти? Сьогодні хоч фермеру, хоч одноосібнику, хоч інтелігенції – дуже нелегко ведеться. Анекдот, – пересипає черговою гуморескою черговий доказ пан Василь. – Директор школи хвалиться фермерові, що його вчителі не отримують уже півроку зарплати, а на роботу як ходили, так і ходять. Фермер йому і радить: «А ти зроби їм платний вхід».

Три роки оформляли пай

Не бракує на селі й юридичних проблем. Господар розповідає, що коли в Сторчовому помер дід, залишилася його дружина, яка разом із ним будувала хату, жила в ній – і це знає все село. Чотири засідання судів відбулося, а хати за жінкою так і не змогли залишити. Правові негаразди зачепили й родину Гречків.
– У мене чотири роки тому померла теща, – розповає Василь Гречок, – то тільки зараз її земельний пай на себе переписали. Бюрократична тяганина – на кожному кроці. А деякі люди їдуть у певні інстанції, гарно платять, і вже за добу їм усі документи оформляють.
Земельні паї Гречків обробляє син-одноосібник. Але й тут, як виявилося, певні служби відшукали кістку в молоці.
– Тепер уже вимагають, щоб навіть із сином укладав угоду на обробіток паїв. Інакше йому дорікають: «Ти калимиш!» Виходить, що діти не мають права батькам допомагати? Тоді й кооперуватися з сусідом не можна! І що ж тут кримінального, якщо я йому посію пшениці, а він збере свою й допоможе зібрати мою? Який же це, в біса, калим? Приїхав до нас племінник дружини, скосив і обмолотив нашу пшеницю. Заплатили йому тільки за витрату пального – більше він, як рідний, не взяв. Хіба це кримінал? Йому також кажуть, що він на цьому заробляє, а податки не платить.

Що робити з Калиною?

Або узяти утримання корови. Влітку косять сіно біля лісосмуг, привозять автомобілем. А «Москвич» Гречків на воді не їздить – йому бензин подавай. Потім сушать сіно, стережуть, щоб під дощем не намокло. Зате продукцію реалізують за копійки. Торік кілограм молока в селян купували по 3,2 гривні, а цього року – вже по 2,9.
– Чому ж із тих, хто перекуповує молоко, а не виробляє його, не беруть податок? А потім кажуть, що нема звідки брати гроші в бюджет. Чому на базарі те саме молоко продають по вісім-дев’ять гривень за літр? – запитує Василь Іванович. – Молоковоз із Новомиколаївки приїжджає, виливаємо в нього молоко майже задарма. Але наша біда в тому, що як не будеш утримувати корову – і того не матимеш. Та й взагалі ми не звикли сидіти, склавши руки.
Удвох подружжя утримує корову Калину червоної степової породи. Але через те, що у Галини Василівни хворі ноги, все частіше замислюються про те, що треба розлучитися з рогатою годувальницею.

Бджіл рахують навесні

Щодо бджільництва, то працювати пану Василю доводиться, як бджілці, – з раннього ранку до пізнього вечора. Інакше, каже він, доброго результату не буде. Але знову ж таки його «добиває» оцінка праці бджоляря. Приїжджають перекупники і скуповують мед за безцінь. Позаминулого року 16-18 гривень за кілограм платили, а цього року – лише 12.
– Тепер іще податки за все це сплачу, й уже шкурка вичинки не буде варта. За тонну меду мені треба заплатити чотири тисячі гривень податку. Таке от життя – хоч плач, хоч смійся.
– А на ярмарок у Запоріжжя не вивозите? Там навіть за місце не беруть плати.
– Ні, бо не впевнений, що все вторгую. При цьому затрати на бензин будуть скажені. Тому все продаю вдома. Що заплатять – те й моє.
Скільки точно має бджолосімей, Василь Іванович не сказав.
– Це така галузь, коли хваляться не восени, а навесні. Перезимують бджілки, тоді приїдете, і я назву точну цифру.
Незадоволений пасічник і тим, що фермери іноді вносять отрутохімікати і навіть не попереджають про це бджолярів. Тоді гинуть трудящі комахи. І вже спробуй довести, що вони потруїлися саме пестицидами, щоб отримати бодай якусь компенсацію.

Не розбігтися б у різні боки

Є притча у Василя Івановича і щодо літньої спеки та недобору врожаю.
– Казав один ледар: «Посадив я п’ять відер картоплі. Де оте шосте взялося, коли викопував?» От і в нас так виходить, коли на сонці влітку плюс 40-50 градусів. Майже все тоді вигоряє.
Завжди у Гречків було 50 соток городу. Та немає вже тої сили, як колись. Торік Василь Іванович відміряв собі 20 метрів від тину, щоб поближче до хати було, а решту ділянки дітям віддав.
Коли в розмові торкнулися майбутнього села: як зробити, щоб молодь залишалася в ньому, – Василь Іванович згадав відомий радянський фільм.
– Пам’ятаєте, як казав Попандопуло: «Якщо так і далі триватиме, то я порозбігаюся в різні сторони»? Ото і в нас так само. Навіть той із молодих, хто хоче залишитися у селі, біжить у пошуках роботи та пристойніших побутових умов. А нам, старим, куди подітися? Виживаємо, хто як зуміє: де засміємося, де заплачемо...

Пилип ЮРИК

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.