Кулінарний туризм - до нього закликають учасники проекту «Карпатська мережа кулінарної спадщини» чотирьох країн

12-1.jpg

12/02/2014

Ніхто не сумнівається, що кухня – важлива складова у будь-якій подорожі. А як щодо власне кулінарного туризму? Хіба мало знайдеться бажаючих поїхати гастрономічними маршрутами, щоб скуштувати страви тієї чи іншої місцевості, побачити, як їх готують, а то і самому чогось навчитись?


– Наш транскордонний проект охоплює території, об’єднані Карпатами: Гуцульщина на Прикарпатті, повіти Марамуреш та Сату-Маре у Румунії, область Соболч-Сатмар-Берег в Угорщині, Кошицький край у Словаччині, – розповідає керівник Туристичної асоціації Івано-Франківщини Оксана Федорович. – На меті у проекту зберігати і популяризувати місцеві продукти, рецепти і традиції, створювати нові можливості для малого бізнесу.

На Франківщині до проекту вже долучилися виробники органічної продукції, фермери, переробні підприємства, заклади харчування і проживання, власники зелених садиб, навчальні заклади. Понад півсотні об’єктів отримали сертифікати і знаки з логотипом Карпатської мережі кулінарної спадщини. Сертифікати засвідчили належну якість продукції та послуг, зв’язок із давніми кулінарними традиціями, використання місцевих інгредієнтів та старовинних рецептів.

Жителька Угорщини Жужанна Мехеш свого часу з родиною зробила сміливий крок: залишила Будапешт і переселилися, як їм казали, в економічно і культурно занедбаний край – невеличке містечко Паньола.

– Дійсно, там зовсім немає промисловості, і це погано. І з іншого боку це дуже добре, бо там незаймана природа і збережені традиції, – розповідає Жужанна. – А ще ця місцевість славиться сливами. Тут усе з ними пов’язане: виготовляємо сливовий джем, сливовицю і палинку (алкогольні напої зі слив). Проводимо сливові фестивалі, а завдяки проекту про нас дізналося більше туристів.

А хіба Гуцульщині нема чим похвалитися? Узяти хоча б гуцульське весілля: збирає по кілька сотень людей на кілька днів. Справа гонору – поставити на столи щось особливе і смачне.

Проект виявив, що в чотирьох країнах дуже багато схожого і спільного у традиціях і стравах. І навіть виявилося, що є одна, яка абсолютно ідентична для чотирьох країн. Це голубці. Румуни їх називають «сармале», словаки – «капустове завін», угорці – «толтот капусто».

У рамках проекту створено електронну книгу страв, що включає понад 200 давніх рецептів. Частина з них записана від професійних кухарів, частина – від бабусь. 

У травні минулого року в Івано-Франківську відбувся великий спільний кулінарний фестиваль. Кухарі змагалися з приготування традиційних страв української, угорської, словацької, румунської кухонь. Згодом такі ж регіональні фестивалі відбулися в інших країнах. 

– Їжу потрібно любити і поважати, – каже учасник кількох з них, насамперед франківського, кухар Томаш Якаб з клубу кухарів і кондитерів словацького міста Кошице. – Найкращі рецепти – народні, перевірені часом. Хоча намагаюся враховувати сучасний стиль подачі цих страв на стіл. А на своєму кулінарному сайті розміщую рецепти словацької, румунської, угорської, української кухонь – це взаємозбагачує нас.

Загалом до мережі вже долучилося понад 350 підприємств та організацій чотирьох країн. Усі включені до бази підприємств, що виробляють традиційну їжу та надають туристичні послуги. Ця інформація розміщена на веб-сторінці мережі. Її навіть називають міні-біржою, де бізнес-партнери можуть укладати між собою контакти і відтак – розвиватися, а всім загалом – зберігати стародавні кулінарні традиції.

 

Галина ДОБОШ

 

 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.