Юрист із Рівного проміняла комерційне право на суниці та виноград

6-1.jpg

12/02/2014

У фермерському господарстві Любов Українчук вирощує понад 40 сортів винограду і приблизно стільки ж садових суниць. І, як справжній колекціонер, за рідкісним екземпляром ладна не те що до Києва їхати, а на інший кінець континенту.


Доленосна обіцянка 

 

Любов Іванівна – з Рівного, але останні 12 років майже весь час живе в селі Іванівка Радивилівського району. Тут споконвіку жили її предки. Сюди і її саму привела доля.

– Коли моя тітка захворіла, а вона жила в бабусиній хаті, ми її забрали до себе в місто, – розповідає Любов Іванівна. – Це сталося весною, і родичка дуже бідкалася, що земля не засіяна. Я мусила пообіцяти, що землю не покинемо: всю засіємо та все посадимо. Через тиждень тітка померла, і так сталося, що то була її остання воля. 

Спочатку Любов Іванівна з чоловіком думали, що будуть приїжджати в село на вихідні, ніби на дачу, та де там! Землі багато – понад 70 соток, і більша частина заросла бур’янами та бузиною. Спочатку всі площі не засівали – посадили лише трохи городини. Але й із тим не встигали впоратися – бо приїздили лише на вихідні. 

Жінка тоді не працювала – була у відпустці по догляду за дитиною. Тому потихеньку все більше й більше часу жила в селі. Аж поки не зрозуміла, що на всю теплу пору треба туди переселятися. 

– Якщо казати чесно, то я просто захопилася. Мабуть, цього потребувала душа. У моїх прадідів було багато землі, видно, любов до неї передається з генами. Мій азарт підстьобували односельці. Знаю, багато хто казав, що мені скоро все це набридне, мовляв, міська панянка, куди їй стільки землі обробити: натішиться й покине, – згадує Любов.

Тепер у неї лише картоплі шість сортів і понад десяток сортів помідорів, квасоля всіх кольорів і розмірів, капуста – звичайна, брюссельська, кольрабі, пекінська, броколі, цвітна, червона. Можна на городі знайти фіолетовий перець, дині й кавуни, які виростають до 9 кг (і це в північній області!). Ще росте чимала колекція прянощів – пастернак, селера, петрушка, тархун, базиліки різних сортів, фенхель, аніс, ісоп, меліса та кілька сортів м’яти. Любов Іванівна примудряється вирощувати навіть південні персики, гранат, інжир.

А квітам уже бракує місця кругом хати і завойовують вони територію на городі. Без ліку різнокольорових тюльпанів, лілій, троянд, гладіолусів – майже весь рік на подвір’ї щось квітує. Бо навіть коли випадає сніг, око радує морозник. 

– Я коли бачу щось цікаве в журналі чи на виставці – все, воно мусить бути у мене! Колись навіть замовляла розсаду суниць в Іспанії – звідти її привозили дальнобійники, – розповідає жінка.

 

Не вистачає рук

 

Садові суниці та виноград – найбільше захоплення. Саме через них господиня й вирішила відкрити власну справу – зареєструвала фермерське господарство, яке назвала «Полунична магія». 

Комерція, правду кажучи, йде з перемінним успіхом. 

– Моя спеціалізація – трудове та комерційне право, але підприємець я не дуже вдалий, – сміється Любов Іванівна. – Тривалий час не могла продавати, соромилась. Мені подобається пригощати людей. Роки чотири просто все роздавала знайомим, односельцям. Крім того, вирощую лише екологічно чисту продукцію, без хімії – мені совість не дозволяє інакше. Це вимагає значно тяжчої праці, наприклад, прополюю лише вручну. Якщо використовую засоби захисту чи добрива – то лише біологічні. Відповідно, собівартість продукції дорожча. 

Правда, земля за це віддячує – урожаї у фермера Любові на славу. Так інша біда – нема кому збирати! Чоловік та дочка працюють, син навчається, а найняти нікого. Старші односельці не можуть уже допомогти, а молодь лінується. Не йдуть навіть за 100-120 гривень у день або працюють абияк. 

– Я за годину збираю 12 кг суниці, а наймані робітники лише 3-4, – проказує господиня. – Або, скажімо, багато сортів садової суниці дуже ніжні, їх не можна тягнути за ягідку, треба відщипувати хвостик. Це забирає час, а робітники поспішають і гадають, що я не помічу, що вони хапалися за ягоду. Та поки її довезеш на ринок – більша частина зім’ята. Доводиться віддавати за безцінь. 

Брак робочих рук для Любові Іванівни – найбільша проблема. 

– Ніби й роботи в нашому селі гідної немає, але й працювати мало хто хоче, – зітхає фермер. – Минулого року люди взагалі пообіцяли прийти на збирання врожаю, а потім десь зникли. За п’ять днів майже 18 соток суниці пропало, бо коли починають гнити перезрілі ягоди, зразу ж псуються й інші, навіть зелені. Так мало того – крадуть! Скільки разів, повертаючись із міста, знаходила в саду покалічений кущ винограду чи вирване й кинуте деревце. Навіщо так робити? 

 

Біля подвір’я зупиняються чужі

 

А ще ж в обійсті є величезний сад – навіть два. Один молодий, а інший старий, посаджений ще бабусею та тіткою. Проте тридцятирічні дерева ще дають чималий урожай. А продавати все нема часу. Бо поки поїдеш на ринок, вдома робота стоїть. Часом жінка відвозить фрукти та ягоди до дитячого будинку, тубдиспансеру. Цього літа в гості приїжджали діти-інваліди з мамами (місцева організація «Передзвін»). Дорослі збирали полуниці, а діти гуляли, їм було цікаво подивитися, як росте городина, садовина.

А ще біля подвір’я часто зупиняються зовсім чужі люди. Бо хіба можна пройти байдужим повз таку красу. 

– Це справжнє визнання! – сміється господиня. – А ще мене надихає, що сільські старожили, ті люди, які все життя багато працювати і знають мене змалечку, хвалять мої старання. Знайомі городяни не розуміють, навіщо я стільки працюю, тим більше, що наша родина споживає лише невелику частину вирощеного. Якусь кількість продаємо, а решту я просто роздаю. А для мене бути корисним людям і землі – це найголовніше.

 

Інна Погорєлова

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.