Мороз скріплює родини

12/02/2014

«Нічого, і ногами розчистимо!» – оптимістично виголошую я, очолюючи колону родичів, озброєних ключками. Завдяки лютим морозам, що впали наприкінці січня, ми вперше маємо змогу вийти на лід. Ой, леле! Це ж я майже 20 років не тримав у руках ключки!
Ще більш радію цій розвазі, бо їй передував чималий клопіт. На 16-градусному морозі розморожував систему водопостачання до будинку. Коли температура вночі впала до мінус 31, не витримало утеплення в приямку над свердловиною. Завдяки вправності майстра та власній наполегливості вдалося проблему вирішити. Тепер і шайбу поганяти можна.
Розчищаємо сніг із дітлахами, намагаючись зробити ідеальний каток. Бо ж мій старшенький ще ніколи не грав у хокей. Розпочинаємо гру. Перехожі, котрі простують греблею, дивляться на нас із невимовним подивом: хто з усмішкою, а хто – ледь не заздро. Бо не грають у нас чомусь по селах та містечках у хокей.
Пригадую, як у мої сільські шкільні роки вся околиця розчищала лід на ставку, встановлюючи дерев’яні ворота. Грали так, що аж гай гудів! Без ковзанів, у батьківських куфайках та валянках, а найбільшою трагедією було – зламати ключку. Хтозна, коли вдасться придбати нову! Понад те багато хто із хлопчаків сам майстрував ключки.
Переконаний, що справжні ентузіасти хокею є й сьогодні. Просто їх мало, однак їхні діти й онуки мають нагоду відірватися від екранів компютерів та телевізорів і побачити, що в світі є й інші речі. А спілкування і дух змагання додає емоцій, а морозець – здоров’я. Не любите хокей? Не знаєте, як грати? Але ж, окрім хокею, є інші розваги. Гра у сніжки, будівництво фортеці, катання на санчатах. І всі вони – найкраща нагода, щоб поспілкуватися з дітьми та онуками. А спільна справа, як відомо, об’єднує.

Ігор Павлюк