Півострів Фурси

IMG_0184.jpg

У цій сільраді кожен ініціативний житель на вагу золота, а ініціативних – ціле село

Звісно, такого півострова на мапі України немає. Чому тоді «півострів»? А тому, що, по-перше, територію Фурсівської сільради з трьох боків оточує вода – річки Рось та Кам’янка. І тільки з четвертого вона притулилася до Білої Церкви, райцентра на Київщині. А по-друге, саме на цьому клаптику землі сформувалася особлива громада, яку не злякаєш жодною проблемою.

Сільраду, до якої входять села Фурси та Чмирівка, третій термін поспіль очолює Микола Фурсенко. Лиш саме прізвище говорить, що голова – уродженець цих місць. Селян із таким же прізвищем тут понад 5 відсотків. Ще молодим Микола Іванович поїхав із села, був військовим, дослужився до полковника. А потім земля пращурів покликала назад.
Головою Фурсенка обрали у 2000 році. Прийняв справи та й одразу стикнувся з типовою для українських сіл проблемою – майже порожнім бюджетом. Трохи більше ста тисяч гривень було на рахунку і втричі більше боргу. Це нині щороку місцева скарбниця наповнюється 4-5 мільйонами гривень. А тоді у чоловіка голова йшла обертом від пошуків виходу з такого становища.

Джерела стабільності

Є території, де ставку можна зробити на землю. Тут такої можливості не було. Сама історія розвитку Фурсів та Чмирівки майже не залишила громадам сільгоспугідь. Частину території ще у 30-х роках минулого століття зайняв військовий аеродром з містечком та ремонтним заводом, півсторіччя тому ще частину – Правобережна геологічна експедиція. Багатопрофільний колгосп був виселений звідси ще у 1970-х роках. На його землях облаштувалися садівницькі товариства, а півтори тисяч гектарів було поділено на паї. Тож довелося шукати нетрадиційні для села джерела поповнення бюджету.

Зробили ставку на залучення бізнесу. Прийшла, приміром, до сільради молода жінка Юліана Вольська: «Дайте в оренду ділянку під розплідник багаторічних рослин». Дали. Вісім років бізнес-леді вирощує у контейнерах та продає красу.

Таким чином на території сільради запрацювали понад 60 підприємств – платників податків: з виготовлення пакувальних станків-автоматів, меблів, черепиці, сільгосптехніки, столярних виробів, сувенірної продукції, напоїв, пошиття простирадл, буріння артезіанських свердловин, ремонту автотранспорту тощо.

З’явилася надія на майбутнє та робота. Люди більше не виїжджали з Фурсів. А показником стабільності стала народжуваність: лише за останній рік зареєстрували 36 немовлят. Голова сільради завів мову про будівництво нового дитячого садочка, бо в той, що працює, ходять 125 дітлахів, а у черзі ще 25.

Сміливий на ідеї

«Не можна займатися лише молоддю чи виключно соціальною сферою, чи тільки питаннями підприємництва, – каже Микола Іванович. – Усе взаємозв’язане і може принести результати лише разом. По-перше, звісно, треба створити людям умови для заробітку. По-друге, – можливості мати нормальне житло, отримувати послуги не гірші за міські».

Цю теорією Фурсенко і втілює на практиці. При сільраді діє комунальне підприємство, створюється об’єднання співвласників багатоповерхових будинків (у селах є й такі!). А щоб раз і назавжди покласти край проблемам з опаленням, всі будівлі, крім приватного сектора, обладнали індивідуальними котлами. Сталося це за допомогою пільгових кредитів Київської обласної аграрної дорадчої служби. До речі, стару котельню біля сільради, в якій відпала потреба, переобладнали під адмінкорпус, де розмістилися рада ветеранів, федерація футболу району, фан-клуб до Євро-2012, молодіжний центр.

Давньою проблемою була питна вода. Рівень ґрунтових вод за останні роки впав на кілька метрів. Воду качали зі свердловин біля річки, та насоси постійно перегорали. Люди майже забули, як вона тече з крану. Проте проблема крилася не лише у кількості води, а й у її якості. У колодязях виявили підвищену кількість нітратів, органіки, заліза. Тож треба було переходити на артезіанську воду. На допомогу прийшли геологи, які живуть у селі. Шість бюветів уже діють. За гідропроектом, мають з’явилися ще шість.

Щось змінювати, будувати – у Фурсенка у крові. Ось не дав розвалитися старій конторі геологів. Реконструювали її та розмістили в ній сільську амбулаторію. І де ж вона, несправедливість? Минулого року районна влада зняла фурсівську амбулаторію з балансу сільради та передала до районної лікарні. «Навіщо, якщо ми самі можемо утримувати?» – не може заспокоїтися голова і, здається, не вгомониться, поки не поверне амбулаторію назад.

Багато ідей Фурсенка люди сприймають відразу, але є й такі, які здаються майже авантюрою. Приміром, шестиповерховий житловий будинок для селян на 84 квартири. Сьогодні його зведено, тривають внутрішні роботи. А скільки було недовіри, пересторог! А голова, між тим, готовий вже на березі річки Кам’янки будувати розважальний молодіжний центр із дискотекою і кафе, спортмайданчик для пляжного футболу.
Є й такі ініціативи, які не потребують грошей, а тільки патріотизму селян. Якщо оголошено суботник, гуртом, від малу до велика, йдуть прибирати територію біля водойм та річки. А ще вирішили здавати береги в безкоштовну оренду. Тобто, якщо хочеш відпочивати на березі у чистоті, - доглядай за територією протягом літа. І варто зазначити, ідея себе виправдала.

Кому – теля, кому - порося

А ще Микола Іванович стоїть на тому, щоб людина від свого статуса сільського жителя мала зиск. У кожного є хоча б 15 соток присадибної ділянки. То чому не вирощувати городину, фрукти? А для успішної реалізації продукції є наступна ініціатива – при дорозі вбік Білої Церкви побудувати власний оптовий ринок.

Та й худоба має бути на сільському подвір’ї. Алла Ткач, чиє життя пройшло на 9 поверсі у місті, так поринула у сільське життя, що завела свиноматку та очолила обслуговуючий кооператив «Добробут-Агро». Сталося це у 2005 році, коли сільраді запропонували взяти участь у міжнародному проекті. «Ходили дворами, запитували людей, чи хочуть вони завести худобу, – розповідає вона. – Чимало господарів зголосилося». Всіх свиней, придбаних на гранти, розібрали. Проте нетелів узяли на утримання тільки десяторе, бо у Фурсах немає, де пасти. А 20 пішли на «виховання» до сусідньої сільради. А кооператив на всіх один, зареєстрований у фурсівській сільраді. Поступово до нього долучаються навіть жителі інших районів. Сьогодні «Добробут-Агро» налічує вже не 30, а 94 члени. Діє за таким принципом: коли з’являється теля чи порося, воно безкоштовно надається для утримання малозабезпеченій родині. А то й просто бажаючому. Так, двох корівок узяли на утримування батюшки.

«Тітко Маріє!» – гукає Алла до паркану господиню. Марія Крикун – одна з перших, хто отримав корову. Зараз у неї три годувальниці. «Скільки пам’ятаю себе, весь час із коровами – у дитинстві, згодом на фермі. Без них навіть не уявляю свого життя», – каже 71-річна жінка. Молоко в неї не затримується: встигай лиш купити. За літр дають 7 гривень.
Свиней у Фурсах тримають значно охочіше мабуть тому, що пасти не треба. Їх 2000 голів. Родина Шелудченків – член того ж кооперативу. Останні п’ять років тримає сімейну свинячу ферму. Із 20 тваринами у вільний від основної роботи час порається батько Сергій, сини допомагають. Цікаво, що свинарник Сергій побудував на кредит, який попросив на роботі замість кредиту на житло. Спочатку м’ясо здавали на м’ясокомбінат, але виявилося, що віддавати перекупникам по 16-18 гривен за кілограм живої ваги вигідніше. Втім, справедливою ціною господар вважає 19-25 гривень.

Річку чистили… рибою

Якщо ініціатива путня, то від кого б вона не прийшла, голова завжди підтримає її. «Треба поновити дорогу», – каже депутат сільради Алла Ткач. Сільрада забезпечує жителів вулиці будматеріалами, – а далі вже самі. «Наша вулиця потрібує більше освітлення», – наполягає інший депутат Ольга Краюхіна. Сільрада у рамках проекту з освітлення вулиць, який передбачає встановлення 200 ліхтарів, виділяє кошти, забезпечує матеріалами, технікою, спеціалістами.
Постало питання про ту ж річку Кам’янку. Заростає водоростями, риба гине – кисню не вистачає, а чистити технікою дорого. Вигідну пропозицію внесла організація «Фурсівський рибалка». Чистити запропонували… рибою. Запустили малька товстолоба та білого амура, і через деякий час річка стала прозорішою. Через два роки запустили ще.
Те, що люди самі йдуть до голови з пропозиціями, Фурсенко вважає найбільшою своєю заслугою.

Третину населення у Фурсах та Чмирівці складають пенсіонери. Звичайно, ця категорія потребує уваги. Вона її й отримує. Та разом з тим у фурсівській сільраді досвідчені та загартовані життям люди – ще й гвардія, що готова на будь-які дії. Від часу, коли у Фурсах створили раду ветеранів, без них не обходиться жоден захід – від суботника до свята. За спостереженнями голови, відтоді, як пенсіонерів повернули до активного життя, вони стали довше жити.

«Головне, що наша громада відчуває власну силу, – каже місцевий житель Володимир Кваша. – Є села, де чекають, коли для них щось зроблять. А в нас все прагнуть вирішувати самотужки. Є проблема – є й бажання її подолати. За локомотив, звісно, Микола Іванович».

Олена Сухорукова

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.