Справжній майстер "золоті руки" створив лазню...для польоту

13-2.jpg

29/01/2014

Була ясна осіння днина. Вирішив поїхати в старовинне село Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області, де на одній із вулиць самотньо живе інвалід збройних сил України Володимир Хілковський. У центрі села зайшов на поштове відділення, щоб докладніше розпитати про дорогу.
– У наш час мало хто не має претензії до життя, – зауважила начальник цього відділення Валентина Поліщук, з якою зав’язалася розмова. – А Володимир Станіславович не такий. Він ніколи ні на що не скаржиться і нічого ні від кого не вимагає. Хоч йому, можливо, і не легше, ніж іншим. А знали б ви, який він славний майстер і господар! А який порядок скрізь, навіть не скажете, що завітали в помешкання людини з обмеженими можливостями. Хотіла сільрада йому виділити соціального працівника, але він відмовився.
Через кілька хвилин вузесенька доріжка вивела мене до обійстя Володимира Хілковського. Хата у нього дійсно доглянута, зорить до Всесвіту великою тарілею-телеантеною і наче всміхається чистими вікнами. Навкруги виноград росте, а сам Володимир Станіславович щось мудрує на пасіці в садочку біля хати. Побачив нас, поспішив назустріч, запросив до хати. Оцей тихий колорит сільського життя відразу налаштував на тихий лад, щиру розмову. І вже слово за слово я дізнався, що Володя Хілковський після закінчення Дмитрашківської середньої школи у далекому 1965 році вступив до Вінницького залізничного технікуму, а потім – Кам’янець-Подільського вищого інженерно-саперного училища. Саме там курсант Хілковський, виконуючи з групою однолітків бойове завдання, отримав велику дозу опромінення, яка, за оцінками фахівців, вважається несумісною з життям. І хлопця зі збройних сил списали. Що йому було робити, як не повернутися в рідне село? Тільки от чим зайнятися?
Попросив батька, який тоді працював головою колгоспу в Дмитрашківці, щоб купив йому чотири вулики, і поїхав з ними у віддалений хутір Верхню Слобідку до своєї бабусі Марії. На меду, лікарських травах та парному молоці до хлопця потрохи повернулося здоров’я. А ще прийшла думка про спорудження на обійсті лазні, де не тільки можна попаритися, скупатися в басейні, а й отримати лікувальний масаж, розслабитися, зразково відпочити, немов перенестись в інший світ.
Ця двоповерхова споруда із круглою баштою і старовинними емблемами, що контурами і зовнішнім виглядом нагадує старовинний замок, з’явилася не раптово – зводилася впродовж чотирнадцяти років.
– Люблю архітектуру, особливо подобаються замки, – зізнається майстер. – Тому вирішив у власному будівництві обов’язково використати їхні елементи. Потім начитався всілякої літератури, журналів з будівництва – і за справу.
Усередині лазні, як у музеї, – під готику. На другому поверсі для відчуття простору і польоту – як у космічному кораблі: вогники, оригінальні круглі віконця. Зручні меблі, музика настроює на розслаблення, відпочинок, лікувальний масаж.
У диво-лазню Володимира Хілковського їдуть гості звідусіль, навіть із Києва, Вінниці, Одеси, а з сусідньої Молдови – то постійно.
Діяльна людина, цей житель Дмитрашківки. І вдячна. Всі чимось не вдоволені, хтось бунтує під стінами влади, а Володимир Станіславович дякує Богові за те, що дав йому життя і можливість радувати людей.

Володимир Брендуляк

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.