Знайшла свою весну

29/01/2014

Останнім часом тільки й чуєш від друзів-селян, що мріють перебратися у місто в пошуках кращої долі. Проте інколи стається навпаки: деякі городяни знаходять щастя саме у селі.
Моя давня знайома – назвемо її просто тіткою Валею – все життя провела у Києві. У столиці народилася, виросла і працювала до пенсії на залізниці. Дуже спокійна і сором’язлива людина, вона майже не мала друзів. Заміж так і не вийшла, дітей не завела. А торік несподівано перебралася у село. Таке, яке справедливо називають «тьмутараканню», – півдня тряски в автобусі, а потім пішки лісом. Ані лікарні, ані нормальних магазинів. Але жінка, здається, вперше почувається щасливою. Вона завзято порається на городі, самотужки обробляє 30 соток землі, із задоволенням теревенить з сусідками. Спитаєте, що змінилося? Спосіб життя. Немає поспішності, так званої міської біганини. Просте і більш чуйне оточення. Свіже повітря. І сталося чудо – тітка Валя ніби вдруге народилася.
«І чого я раніше у квартирі сиділа?» – зітхає вона, а потім відмахується, мовляв, навіщо сумувати за минулим. Адже є досить привабливе сьогодення. Далеко не кожен з нас уміє радіти дрібницям, а тітка Валя навчилась. Вона неспішно витягує з криниці повну діжку, із заплющеними очима з неї відсьорбує: смачно! Милується двома собаками (теж київськими – переїхали у село разом з хазяйкою), які встигли забути, що таке поводок, і вільно носяться подвір’ям. Мріє про козеня, яке їй обіцяли подарувати навесні. А ще кажуть, що віднедавна у неї часто гостює один самотній селянин, тесляр, який видав дочок заміж і живе одинаком. Потримаємо кулачки за тьотю Валю!

Наталія Федорова